Істинність положень, що стосуються як причин, так і механізмів порушення ОМЦ, підтверджується сприятливим нормалізує патологічний стан циклу впливом раціональних спортивних навантажень взагалі і в предменструальной і фазах менструального циклу - зокрема. Небезпека загальної перевтоми, перенапруження окремих систем і органів цього періоді істотно зростає. Так, в менструальному періоді циклу у значної частини спортсменок, особливо тренуються на витривалість, виявляються зміни ЕКГ, що вказують на зниження функціонального стану серця.
Не випадково в цьому періоді відбувається більшість травм і нещасних випадків зі спортсменками. Ця закономірність обумовлена об'єктивно існуючим біоритму основних фізичних якостей протягом фаз циклу. Вдалося встановити, що найбільше зниження сили, витривалості, швидкості спостерігається в передменструальному і менструальному періодах. Ця обставина, звичайно, не визначає фатальність травм, перенапруг і захворювань в цей час.
Усього цього, як показує досвід, можна уникнути, якщо враховувати біологічні особливості жіночого організму при плануванні й організації спортивної діяльності.
На жаль, іноді не коригується тренування, виходячи з особливостей фаз менструального циклу, а сам цикл, виходячи з вимог спортивної діяльності. Мова йде про використання гормональних контрацептивних засобів (інфекундін тощо) для довільної регуляції ритму фаз циклу. Та обставина, що ці кошти входять у фармакопею, досить широко та ефективно використовуються для контрацепції, не слід розглядати як гарантію безпеки їхнього застосування у активно діючих спортсменок. Побічні явища (порушення вуглеводного обміну, диспепсичні явища, нервово-вегетативні розлади та ін) при прийомі цих засобів спостерігаються навіть у жінок, які не виконують величезних навантажень сучасного спорту. А адже спортивна діяльність значною мірою змінює фон, на якому протікає вплив цих гормональних препаратів на організм. В поодиноких роботах, присвячених цьому питанню, встановлені шкідливі наслідки такої практики у спортсменок.
Надзвичайно високий рівень спортивних досягнень робить вельми бажаним залучення в спорт дівчаток та дівчат, що володіють неабиякими природними силою і витривалістю. У їх число, як показала практика останніх десятиліть, можуть потрапляти особи з жіночим фенотипом, але генетичний (істинний) стать яких - чоловічий. Участь таких осіб в змаганнях по групі жінок суперечить спортивної етики. Все це створило необхідність контролю статевої приналежності (сексконтроля). Визначення статі проводять за допомогою цитогенетичного дослідження клітин слизової оболонки, взятої при безболісному зіскобі з внутрішньої поверхні щоки. Генетичний підлогу встановлюють методом визначення статевого хроматину, і якщо це необхідно, доповнюють вивченням хромосомного набору. Відповідність жіночого паспортного підлоги генетичному підтверджується безстроковим
сертифікатом. Сексконтроль з допомогою медико-генетичної консультації доцільно проводити вже при первинному диспансерному обстеженні.
На закінчення необхідно підкреслити, що глава про хворобах ендокринної системи ні в якій мері не претендує на скільки-небудь вичерпне висвітлення порушених питань. Відсутність достатньо переконливих і достовірних як статистичних даних, так і даних клінічного аналізу захворювань ендокринної системи у спортсменів не дозволяє цього зробити. Проте викладені в цій главі матеріали свідчать про безсумнівну актуальність вивчення цих важливих питань і необхідності більшої уваги до клінічних аспектів спортивної ендокринології, ніж це має місце сьогодні.
