Замислюючись над причинами, що викликають неповагу деяких хворих до медицини та її представникам, приходиш до висновку, що тут і недооцінка складності лікарського праці, і спрощене в силу цього уявлення про медицину, і, певною мірою, плоди нерозумно проведеного медичного просвіти населення.
Однак перш за все мова повинна йти про недостатню культуру хворого, який, очевидно, може вести себе так не тільки з лікарем, але і в родині або на роботі.
У подібних випадках вихованням повинна займатися вся громадськість, до допомоги якої і слід апелювати.
Не можна, прикриваючись хворобою, як охоронною грамотою, допускати неповажне ставлення до медичним працівникам. З появою соціальної нерівності як відношення лікарів до хворих, так і пацієнтів до лікарів мала диференційований характер. Представники панівних класів бачили в лікарях слуг, простолюдді - панів (А. А. Баталов, 1979). Моральний кодекс людини соціалістичного суспільства передбачає гуманні стосунки і взаємна повага між людьми. Мораль радянського медика невіддільна від моралі радянського людини. Не можна бути лікарем, не керуючись цими принципами. Але думається, що вони обов'язкові і для тих, хто звертається до лікаря.
Для того щоб вселити у хворого бадьорість, лікар сам повинен бути в гарному настрої.
Настрій. Яке величезне значення воно має в нашому житті. Кажуть, що на роботі воно не повинно позначатися.
А як бути, якщо не виходить? Якщо сварка дружини та чоловіка або несправедлива образа виявляються сильнішими міркувань про те, що «життя коротке» і «порівняно з вічністю ці дрібниці не варті виїденого яйця»?! Адже на хворому це дійсно не повинно позначатися!
Переступаючи поріг палати або свого кабінету, лікар повинен забути все особисте, він повинен нести тепло, спокій, радість. Лікар, який перебуває в поганому настрої, в кращому випадку буде лікувати тіло, але не душу хворого. Але ж цього мало. Тому не слід без всяких підстав псувати настрій того, хто повинен людям сам забезпечити гарний настрій.
М. В. Калінін, торкаючись цієї сторони лікарської діяльності, говорив, що «... необхідно так організувати справу, щоб лікар був у стані найлегше переносити всі... незручності своєї професії. Ось чому ... зовсім необхідно створення сприятливої моральної обстановки навколо самого лікаря та його роботи».
