Дані літератури про характер виділення гонадотропних гормонів при дисфункціональних маткових кровотечах дуже нечисленні і суперечливі. Між тим у попередній главі ми вказували, що в генезі таких кровотеч провідна роль належить порушенню гонадотропної функції гіпофіза, регульованою гіпоталамусом. Тому вивчення гормональної функції гіпофіза становить великий інтерес з точки зору не тільки з'ясування механізму розвитку дисфункціональних маткових кровотеч, але і розробки заходів профілактики і лікування.
Pedersen-Bjergaard і співавтори (1951), дослідивши екскреції гонадотропінів у 222 хворих з дисфункціональними матковими кровотечами у віці 18-42 років, встановили, що як у більш молодих жінок, так і у жінок старшого віку в більшості випадків рівень екскреції гонадотропінів знаходиться в межах норми (до 25 ММО на добу).
Riley (1959) при дисфункціональних маткових кровотечах спостерігав велику варіабельність виділення гонадотропінів. Поряд з нормальним рівнем автором були виявлені дуже високі або, навпаки, дуже низькі показники вмісту гонадотропінів. На жаль, у своїй монографії автор не описує метод дослідження, не вказує віку хворих і не дає кількісної характеристики вмісту гонадотропінів у сечі.
Sas і співавтори (1958) показали, що при ювенільних ановуляторних кровотечах екскреція ФСГ нормальна, а екскреція ЛГ - нижче норми. На цій підставі автори розглядають ювенільні кровотечі як патологію, обумовлену персистенцією фолікула в результаті нестачі ЛГ. Це підтверджується успішним застосуванням хориогонина у 14 з 15 хворих, що страждали ювенільними кровотечами.
В літературі наводяться дані про підвищеної екскреції гонадотропінів у жінок з дисфункціональними матковими кровотечами. Becklere і Simonnet
(1963) показали, що рівень виділення гонадотропінів у таких хворих може бути вище норми. У всіх обстежених хворих паралельно з підвищеною гонадотропної функції гіпофіза були високі показники екскреції естрогенів. На підставі цього автори припускають існування так званого гипергормонального синдрому «гіпофіз - яєчники» у деяких хворих з ювенільними кровотечами.
Про підвищеної гонадотропної активності гіпофіза у хворих, що страждали матковими кровотечами на ґрунті персистенції фолікула, повідомляє Ю. А. Крупко-Большова (1966). Показник добової екскреції гонадотропінів у таких жінок досягає 31,84 ME. У цих же хворих було виявлено та надмірне виділення екстрогенов (379 мкг на добу), а також дефіцит прегнандіолу (1,89 мг на добу).
На противагу цим даними Hammerstein (19626, 1965) зазначив, що при ановуляторних циклах в період статевого дозрівання показник добової екскреції гонадотропінів з сечею зазвичай дуже низький (нижче чутливості методу - 6 ME) і тільки в середині менструального циклу вона дещо підвищується - до 12-24 ME.
Великий інтерес представляють дослідження К. Р. Рогановой і Л. Д. Заєць (1968), присвячені вивченню екскреції лютеїнізуючого гормону (ЛГ) у хворих з ювенільними кровотечами. З 20 хворих у 12 автори спостерігали ановуляторні цикли, що протікають на тлі монотонно-низькою екскреції ЛГ (не більше 70 од. в 1 л сечі) або на тлі гіперсекреції цього гормону (125-250 од. в 1 л сечі). У решти хворих відзначалася циклічність в екскреції ЛГ, характерна для правильного менструального циклу з підвищенням рівня ЛГ в середині циклу. На жаль, автори не наводять своїх міркувань щодо генезу ювенільних кровотеч при різному характері екскреції ЛГ.
