В. А. Мануйлова і А. С. Аронович (1968) в цілях досягнення гемостазу у 9 хворих з дисфункціональними матковими кровотечами у клімактеричному віці з успіхом застосували синтетичний прогестаген-інфекундин. Препарат давали протягом 1-2 днів по 4-6 таблеток з подальшим зменшенням дози до 2 таблеток протягом 10 днів. Як правило, гемостаз наступав через 24-48 годин. При вираженій анемії лікування инфекундином продовжували до 21 дня (по 1 - 2 таблетки в день). Через 2 дні після припинення лікування починалася менструальноподобная реакція.
З метою гемостазу використовуються фізіотерапевтичні методи. До них відносяться діатермія молочних залоз, електростимуляція шийки матки (С. Н. Давидов, 1963), вакуум-стимуляція соска і навколососкового гуртка, вакуум-стимуляція шийки матки (С. М. Швець, 1968). Ці методи засновані на рефлекторної стимуляції функції гіпофізу, сприяє підвищеному виділенню лютеїнізуючого, а можливо, і лютеотропного гормонів.
З метою безпосереднього впливу на гіпофіз і гіпоталамус застосовується комір по Щербаку.
Основу лікувальних заходів при дисфункціональних маткових кровотечах повинна становити гормональна терапія. У літературі наведено опис багатьох методів гормонального лікування цього захворювання. Будь-який з них має як позитивні, так і негативні сторони, причому недостатня ефективність лікування нерідко залежить від того, що той чи інший метод терапії призначають хворим без урахування гормонального стану жінки. Тому на сучасному етапі розвитку ендокринологічної гінекології питання про застосування гормонального лікування при дисфункціональних маткових кровотечах; необхідно ставити тільки після ретельного обстеження функції стану гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи хворих.
При призначенні будь-яких лікарських речовин, особливо гормональних препаратів, необхідно брати до уваги індивідуальну чутливість організму до гормонів. Вона може бути неоднаковою не тільки у жінок різних вікових груп, але і у жінок того ж віку. Тому необхідно попередньо проводити проби на чутливість організму до гормонів, з урахуванням якої і визначають індивідуальні дози тих чи інших препаратів.
Розрізняють три основних типи гормонального лікування: а) замісна терапія, б) стимулююча терапія, в) гальмує терапія.
Замісна терапія має на меті штучне заміщення гормонів яєчника, продукція яких здійснюється на низькому рівні або відсутня зовсім (що буває рідше). Така терапія показана при природженому або придбаному відсутності гонад або при різкій недостатності їх функції, чого не спостерігається при дисфункціональних маткових кровотечах.
При дисфункціональних маткових кровотечах гормони яєчника, як і гонадотропіни, застосовують для стимуляції або гальмування діяльності статевих залоз. В залежності від кількості введених в організм препаратів ефект буває різним.
Стимулююча терапія переслідує мету активізувати гормональну функцію передньої частки гіпофіза, а також відновити нормальні відносини між функцією гіпофіза і яєчниками.
Експериментальні дослідження, проведені в останні роки, показали, що дисфункціональні маткові кровотечі можуть розвиватися в результаті поразки не стільки самого гіпофіза, скільки діенцефальної області або гіпофізарно-гіпоталамічної системи. При цьому порушується виділення ФСГ і ЛГ, а також їхні кількісні співвідношення.
При дисфункціональних маткових кровотечах гонадотропіни вводять для стимуляції циклічного вироблення ендогенних гормонів яєчників, під дією яких фолікул досягає ступеня зрілості, овулирует і наступає нормальна менструація.
