Перш ніж приступити до викладу даних літератури про показання до краніотомії на живому плоді, нам хотілося б навести погляди вітчизняних і зарубіжних акушерів про допустимість такого втручання. Р. В. Корабльов (1841) вважав, що перфорацію голівки плоду не можна виробляти на живому плоді; у цих випадках, на думку автора, доцільніше робити вчасно кесарів розтин. Якщо життя матері загрожує небезпека, а інший спосіб розродження є протипоказаним, то краниотомию слід проводити незалежно від стану плода.
Н. Н. Феноменів (1884) писав, що без операції прориву головки акушера в його практиці обійтися не можна. У тих випадках, коли неможливо врятувати обидві життя - життя матері і життя плоду, операцію прориву головки живого плода можна вважати виправданою. Якщо у породіллі виникала небезпека розриву матки, розвитку нападу еклампсії, декомпенсації серцево-судинної системи та інших ускладнень, то Horn (1834), Hegar (1882), Н. Н. Феноменів (1884), Kehrer (1893), В. П. Михайлов (1895), Н. Ф. Толочинов (1908), Schauta (1909), А. В. Марковський (1911), Bumm (1924, 1930), Н. В. Побединський (1928) вважали неприпустимим вичікувальну тактику.
На думку деяких авторів, перфорація голівки живого плода є обґрунтованою при відмові породіллі піддатися кесаревого розтину. Однак Р. В. Корабльов з цим не згоден.
Погляди російських акушерів на краниотомию були виражені у висловлюваннях В. П. Лазаревича (1867), В. М. Флорипского (1870), які, як і В. Ф. Баландін (1889), Fritsch (1890), П. Е. Кістер (1892), Н. С. Каннегиссер (1910), вважали, що до перфорації голівки живого плода можна вдаватися лише у важких акушерських ситуаціях. П. Е. Кістер, наприклад, з цього приводу писав: «...як не сумно, але треба зізнатися, що ми ще далекі від того часу, коли цю операцію можна буде виключити з акушерської практики».
А. П. Матвєєв (1876) виступав проти перфорації голівки живого плода, вважаючи, що ця операція показана тільки у жінок з мертвим плодом, коли пологи затягуються і є небезпека утворення міхурово-піхвових та кишково-піхвових нориць. Spiegelberg (1879) зазначав, що в тих випадках, коли робиться перфорація голівки живого плода, завжди переслідується мета порятунку життя матері. Тому «неприємне почуття - губити живої дитини - не повинно зупиняти акушера, тут менше всього доречна сентиментальність». А. В. Лебедєв (1887) розглядав операцію перфорації голівки живого плоду як прояв недосконалості акушерської допомоги і пропонував розширювати відносні показання до кесаревого розтину.
Schroeder (1896) вказував, що якщо час для викликання штучних передчасних пологів втрачено, якщо народження живої дитини загрожує життю матері у зв'язку з небезпекою тривалого стиснення м'яких тканин родових шляхів, то в таких випадках прорив головки є для неї найбільш безпечною операцією. Якщо ж мати хоче мати живої дитини, навіть ризикуючи власним життям, то тут перфорація голівки повинна бути замінена кесаревим розтином, виробленим за відносними показаннями.
С. С. Холмогоров (1908), А. В. Марковський (1911), К. М. Мазурін (1911), А. В. Монін (1912) дотримувалися думки, що перфорація голівки живого плоду допустима в акушерській практиці. На противагу цьому А. А. Сіцінський (1912) та інші автори зазначали, що не можна миритися з тим станом, коли для порятунку життя матері приноситься в жертву життя дитини. «Ніким не жертвувати, але рятувати обох-ось ідеал наш у сьогоденні»,- писав А. Сіцінський А.с. У зв'язку з цим він стояв за розширення показань до кесаревого розтину.
Busch (1852), Plenck (1896), Doderlein (1923), Chis-holm (1924) писали, що можна уникнути перфорації голівки живого плода шляхом штучного викликання передчасних пологів, виробництва кесаревого розтину і симфизеотомии.
Redwitz (1920) відзначав у своїх дослідженнях значний відсоток краніотомії на живому плоді (14,7) і пояснював це необґрунтованим консерватизмом при веденні пологів. Fischer (1927) вказував, що частоту краніотомії на живому плоді можна значно знизити (до 0,18%) за рахунок розширення показань до кесаревого розтину.
А. П. Губарєв (1922), В. С. Груздєв (1922), Д. О. Отт (1924) та інші акушери вказували на можливість уникнути перфорації голівки живого плоду, якщо вчасно застосувати кесарів розтин. Д. О. Отт, наприклад, висловлювався за розширення показань до цієї операції при різних формах акушерської патології, зокрема при вузькому тазі, випаданні петлі пуповини та ін. В. С. Груздєв (1922) підкреслював, що якщо породілля знаходиться в клініці або упорядкованої лікарняній обстановці, то краніотомія на живому плоді не повинна проводитися.
