В основу розподілу при поєднаних захворюваннях потрібно брати домінуюче захворювання, У кожній групі захворювань автор пропонує виділити час повторних оглядів: кожен місяць, через 3 міс через 6, 9 та 12 міс.
Якщо А. В. Євдокимов пропонує проводити планову стоматологічну диспансеризацію різних вікових і професійних груп населення, то А. В. Рибалок за основу виділення диспансерних груп населення бере стоматологічні захворювання.
У літературі є роботи, присвячені розробці та вивченню диспансеризації окремих груп дитячого населення. При цьому одні автори при визначенні груп орієнтуються на характер стоматологічного захворювання незалежно від віку дитини (диспансеризація дітей з вродженим незарощення губи і неба), інші виходять із загального стану здоров'я дітей, не враховуючи віку і характеру стоматологічного захворювання (хворі на ревматизм, хронічний тонзиліт тощо).
Багаторічний досвід роботи в галузі стоматології дитячого віку, розробка змісту, методики та періодичності планової санації порожнини рота у дітей (Т. Ф. Виноградова, 1959), вивчення ролі одонтогенних вогнищ в лікуванні і профілактики соматичних захворювань (Т. Ф. Виноградова, О. П. Максимова, 1969), ефективності диспансеризації дітей, що страждають карієсом зубів (Т. Ф. Виноградова, Р. А. Блехер, 1972, 1974, 1977), ефективності диспансеризації дітей із захворюваннями крайового пародонту (Т. Ф. Виноградова, О. П. Максимова, 1975), участь в розробці змісту і методики диспансеризації з метою ранньої діагностики і профілактики аномалій прикусу у дітей (Н. Р. Снагина, 1968, 1972, 1976; В. Я - Димшиц, 1972, 1976), науково обґрунтування методів дослідження дітей при відборі і групування для диспансерного спостереження (Т. Ф. Виноградова, 1970) довели, що диспансеризація в даний час є найбільш прогресивним методом роботи дитячих стоматологів. При цьому на диспансерне обслуговування повинно бути взято все дитяче населення країни.
Провідними науковими та організаційними передумовами доцільність диспансеризації всього дитячого населення СРСР у стоматолога є насамперед висока поширеність та інтенсивність стоматологічних захворювань у дітей різного віку (рис. 1).
Численні наукові дослідження та публікації вітчизняних учених показали, що в нашій країні завдяки значному поліпшенню матеріального добробуту народу, умов харчування, праці і відпочинку, а також вдосконалення системи навчання та виховання дітей, підвищення загального рівня радянського охорони здоров'я багато дитячі хвороби зведені до мінімуму або ліквідовані.
Виступаючи на Всесоюзній нараді медичного активу в 1971 р., міністр охорони здоров'я СРСР академік Б. В. Петровський зазначив зниження захворюваності на дифтерію в 50 разів, поліомієліт в 30 разів, кашлюк у 16 разів і т. д. Практично не зустрічаються у дітей шкільного віку туберкульоз, малярія.
Однак радянські дослідники змушені констатувати все ще високі цифри поширеності та інтенсивності стоматологічних захворювань у дітей всіх вікових груп. Це насамперед такі захворювання, як карієс зубів, аномалії прикусу, захворювання крайового пародонту, вади розвитку обличчя та щелеп.
Особливістю цього етапу розвитку педіатрії є те, що багато захворювань дітей, такі, як серцево-судинна патологія, ревматизм, нефропатії, багато інфекційно-алергічні стани, захворювання шлунково-кишкового тракту і печінки, педіатри розглядають у зв'язку із захворюваннями зубів і крайового пародонту, надаючи останнім провідне значення в розвитку патології і відзначаючи їх значну поширеність. Педіатрична завдання виростити здорову дитину не може бути вирішена без скорочення та ліквідації стоматологічних захворювань.
