Зв'язок між систематичним вживанням алкогольних напоїв і захворюванням печінки була відома з давніх часів. Одним з перших на розвиток важких структурних змін печінки, обумовлених алкоголем, вказав у 1543 р. видатний фламандський анатом Везалій. Пізніше (1802) ці дані наводилися відомим англійським лікарем Геберденом. Серед численних захворювань внутрішніх органів, викликаних алкоголізмом, на перший план виступає ураження печінки, в кінцевій стадії призводить до розвитку цирозу печінки. Смертність від хронічного алкоголізму (кількість смертних випадків на 1 тис. населення в рік) слід за смертністю від захворювань серця, онкологічних захворювань та порушень мозкового кровообігу, тобто займає четверте місце серед основних причин смерті. При цьому 75% всіх смертних випадків, обумовлених хронічним алкоголізмом, пов'язане з розвитком алкогольного цирозу печінки. У соціальному плані велике значення має те, що найбільше зростання смертності від серцево-судинних і онкологічних захворювань спостерігається лише в старших вікових групах, у той час як захворювання, викликані алкоголем, і насамперед цироз печінки, зумовлюють передчасну смертність у більш молодих груп населення.
Ймовірно, самим похмурим аспектом проблеми «алкоголь і печінку» є встановлена ще в минулому столітті суворо закономірна взаємозалежність між середнім рівнем споживання алкоголю на душу населення і захворюваністю на цироз печінки, тобто частотою випадків цирозу на 100 000 населення за 1 рік. Захворюваність на цироз різко знижувалася в періоди введення «сухого закону» в деяких країнах, а також при вимушеному значному зниженні виробництва алкогольних напоїв (наприклад, в європейських країнах під час другої світової війни) і стрімко наростала по мірі розширення виробництва і продажу спиртного. Безперервне зростання споживання алкоголю в промислово розвинених країнах за останні десятиліття супроводжувалося збільшенням смертності від цирозу печінки, виключно за рахунок алкогольного його варіанта, у 3-4 рази. Багато дослідників вказують, що смертність від цирозу може служити досить точним індикатором споживання алкоголю в даній країні. До трьох найбільш частих причин смерті, разом з коронарною хворобою серця і пухлинами, ставилися захворювання, обумовлені зловживанням алкоголем, причому найбільш достовірним критерієм передчасної смерті в групі чоловіків середнього віку, особливо в підгрупі осіб, що страждали хронічним алкоголізмом, виявилася активність сироваткової γ-глутамілтранспептидази - індикаторного для алкогольного ураження печінки ферменту. Достовірна пряма залежність між рівнем споживання алкоголю і розвитком тяжкого ураження печінки вимагала наукового пояснення.
Багато дослідники і лікарі аж до 60-х років нашого століття заперечували пряму пошкоджуючу дію алкоголю на печінку, вважаючи, що основне значення для розвитку ураження печінки у хронічних алкоголіків має не сам по собі алкоголь, а часто супроводжує систематичне вживання великих доз спиртних напоїв занепад харчування. Підставою для такої точки зору послужило розвиток цирозу печінки далеко не у всіх людей, що зловживають алкоголем, часте поєднання алкоголізму з різноманітними симптомами недостатності харчування, особливо білкового та вітамінного, та отримання в експерименті на щурах тяжкого ураження печінки при введенні їм дефіцитної відносно білка і деяких так званих ліпотропних» сполук (холін, метіонін і ін) дієти.
Дійсно, повноцінна, тобто включає всі необхідні для організму інгредієнти і добре збалансована, тобто містить їх в необхідних співвідношеннях, дієта має першорядне значення для нормального функціонування печінки, як, втім, і для всіх інших органів і систем організму. Харчові продукти використовуються організмом для побудови складових частин клітин і разом з тим є джерелом енергії, що витрачається при окисленні білків, жирів та вуглеводів їжі. В ході їх розпаду утворюються проміжні продукти - дикарбонові і трикарбоновые кислоти (лимонна, янтарна, щавлева і ін) -органічні кислоти, в структурі яких є дві або три карбоксильні групи (СООН). Окислення цих кислот у мітохондріях клітини (цикл трикарбонових кислот, цикл Кребса) до вуглекислоти і води є найважливішим кінцевим етапом обміну білків, жирів і вуглеводів. В ході цього циклу утворюється спочатку з глюкози піровиноградна кислота перетворюється в оцтову кислоту. Оцтова кислота, поєднуючись з коферментом А утворює ацетил-коензим А - ключове з'єднання, бере участь у синтезі жирних кислот, вуглеводів, амінокислот та інших сполук.
