При оцінці клінічних даних слід зазначити, що про поліпшення самопочуття хворих пишуть майже всі автори. Воно настає у хворих на пієлонефрит та гломерулонефрит та характеризується зменшенням головних болів і болів в попереку, зменшенням нудоти, підвищенням апетиту, зниженням слабкості. Таке поліпшення наступає після оменторенопексии, так і після энтероренопексии. Більш або менш тривале поліпшення самопочуття настав і у всіх наших хворих.
Чим менше був вихідний рівень нирковою"недостатності й гіпертонії, тим більше поліпшувалося самопочуття. Хворі, які не мали до операції стійкого підвищення цифр залишкового азоту крові, продовжували працювати без змін умов праці, одна не працювала хвора приступила до роботи.
Гіпотензивний ефект оперативного лікування, мабуть, залежить від діагнозу захворювання і вихідного рівня гіпертонії. Bruger u. Carter (1941), Takats u. Scupham (1940), Weeks, Steiner u. Victor (1946), Rudler u. Cottet (1945, 1952) не виявили зниження артеріального тиску після операції у хворих есенціальною гіпертонією.
У нефрологічних хворих з вихідним рівнем гіпертонії вище 180/100 мм рт. ст. після операції АТ знижувався незначно і тимчасово. Це мало місце при хронічному пієлонефриті (А. Я. Питель, 1963), при хронічному нефриті (В. С. Родіонова, 1960; К. І. Роман, 1964; Cockett u. Winters, 1962) і при стенотичних ураженнях ниркової артерії (Winters u. Cockett, 1962) або її крупних гілок у поєднанні з пієлонефритом (А. Я. Питель, 1963).
При вихідному рівні гіпертонії до 180/100 мм рт. ст. більшість авторів повідомляє про значне зниження і нормалізації артеріального тиску при пієлонефриті (В. С. Родіонова, 1960; М. Д. Джавад-Заде, 1964, і ін), так і при гломерулонефриті (К. І. Роман, 1964; Pesqueira u. Henriguez, 1948).
Поліпшення функції нирок після операції спостерігається як при хронічному пієлонефриті, так і при гломерулонефриті, за винятком випадків термінальної ниркової недостатності з високою азотемією. У таких хворих, якщо і настає незначне поліпшення, то воно триває лише лічені місяці (В. С. Родіонова, 1960; К. І. Роман, 1964). Проте жоден з авторів не дає об'єктивних критеріїв для відмови в оперативному лікуванні з-за тяжкості стану.
Майже всі автори у хворих з нерізко вираженою нирковою недостатністю відзначають зниження азотемії, наростання питомої ваги сечі. У хворих з нефроангиосклерозом спостерігали збільшення виділення фенолсульфафталеина оментизированной ниркою. Cockett u. Winters (1962) у хворого зі стенозом ниркової артерії виявили після энтеропексии зростання ниркового кровотоку по ПАГ. М. Д. Джавад-Заде (1964) вказують на зростання на 1/3-3/4 показників клубочкової фільтрації після оментизации при полікістозі. А. Я. Питель (1963) після энтеропексии при пієлонефриті спостерігав появу виділення індигокарміну на стороні операції, чого не було раніше.
В клініці загальної хірургії I ЛМІ результати оперативного лікування в терміни від 3,5 міс. до 10 років простежені у 28 хворих, причому понад 3 років спостерігалося 10 хворих. За ступенем вихідної ниркової недостатності наші хворі розділені на дві групи. До першої групи віднесено 15 хворих, що мали до операції 1 ступінь ХНН - нормальні цифри залишкового азоту крові, однак у них була ізогіпостенурія і виражене зниження інших функціональних ниркових тестів. У другу групу увійшли 13 хворих з II ступенем ХНН, тобто мали стойко підвищені цифри залишкового азоту.
