В першій групі у 7 хворих, що мали до операції артеріальний тиск не вище 160/90-170/100, воно знизилося до 120/80-150/100, лише зрідка спостерігалися короткочасні підйоми, гіпотензивного ефекту не було лише у 2 хворих. У хворих з більш високими цифрами артеріального тиску до кінця першого року спостереження після значного зниження відзначалася тенденція до підйому його, але колишніх високих цифр (200/110) ні в кого не було. У двох хворих поряд зі зниженням АТ зникали явища ангіопатії сітківки на очному дні. Зниження артеріального тиску спостерігалося у хворих на хронічний гломерулонефрит, так і хворих на пієлонефрит. У хворих пієлонефритом після энтероренопексии зниження АТ до норми було найбільш стійким. При збереженні гіпертензії спостерігався набагато більш виражений ефект гіпотензивних ліків, у тому числі і салуретиків.
У 10 хворих першої групи простежена динаміка клубочкової фільтрації по ендогенному креатиніну та канальцева секреція по виділенню фарби фенолрот. Клубочкова фільтрація після операції збільшилася майже вдвічі і стала нормальною (через 1 і 3 роки) у двох хворих і зросла з 42 до 72 мл за 1 хв у хворих хронічним гломерулонефритом. У решти фільтрація через 6 міс. - 1 рік перевищувала вихідну на 10-20 мл/хв. Канальцева секреція зросла у 6 хворих на 10-20%.
Наростання цифри канальцевої секреції та клубочкової фільтрації спостерігалося при першому контрольному дослідженні вже через 12-15 днів після операції і зберігалося з невеликими коливаннями на весь термін спостережень. Найбільше збільшення цих цифр спостерігалося у хворих хронічним пієлонефритом після энтеропексии, дещо менше збільшення було у хворого хронічним гломерулонефритом після одномоментної двосторонньої оментопексии.
Максимальна питома вага сечі у пробі за Зимницьким збільшився у 11 хворих з 15. Найбільше наростання питомої ваги сечі з 1010-1015 до 1020-1030 було у хворих після энтероренопексии.
Чіткого паралелізму між наростанням питомої ваги сечі, клубочкової фільтрації та канальцевої секреції нами не відзначено.
У хворих другої групи, мали більш виражену ниркову недостатність, артеріальний тиск знижувався, але менше, ніж у першій групі. Стойко стале до операції тиск не нижче 180/100 знизилося у одного хворого з чотирьох, у решти хворих з меншим тиском рівень його встановлюється на найбільш низьких цифрах, що були до операції. Підйоми артеріального тиску до колишніх цифр зберігалися, але були рідкісними і краще піддавалися гіпотензивної терапії. У двох хворих з високою доопераційного гіпертонією зменшилася набряклість і кількість крововиливів на очному дні, явища ангиоретинопатии зберігалися.
У одного хворого було відзначено тимчасове зниження цифр залишкового азоту крові з 60-70 до 42-50 мг%. Креатинін сироватки крові не знизився у жодного хворого. Через 3-4 місяці після операції знову відновилася його тенденція до зростання.
Клубочкова фільтрація збільшилася через 15 днів після операції у двох хворих, а канальцева секреція в одного. Однак через один місяць ці показники повернулися до вихідних цифр. У двох хворих після операції було зниження цифр канальцевої секреції (з 17% до 8% та з 10% до 4%). У двох хворих відзначалося наростання питомої ваги сечі у пробі за Зимницьким з 1006-1010 до 1008-1012 і з 1003 - 1005 до 1005-1010. Кількість білка і формених елементів в аналізах сечі у хворих другої групи майже не змінилося. Незважаючи на відсутність чітких змін при лабораторному обстеженні у хворих другої групи часто значно поліпшувалося загальне самопочуття, що дозволяло хворим зі значним поліпшенням виписатися зі стаціонару на більш чи менш тривалий термін.
Тривалість життя хворих другої групи залежала від вихідного рівня креатинемии. Так, двоє хворих пієлонефритом і полікістозом з вихідним креатинином сироватки від 4 до 4,5 мг% прожили 2 і 2,5 року, троє хворих на хронічний гломерулонефрит з креатинемией від 5 до 6 мг% жили близько одного року, при креатинемии від 6 до 7 мг% одна хвора з хронічним гломерулонефритом жила 4,5 місяці, двоє хворих з пієлонефритом жили близько одного року, при креатинемии від 7,5 до 9 мг% хвора загинула через 50 днів після операції, пройшла без ускладнень. Причиною смерті завжди була ниркова недостатність. Тому вихідний рівень креатинемии вище 5 мг% взагалі ставить під сумнів доцільність оперативного втручання. Найгірші результати у хворих другої групи стають зрозумілими, якщо врахувати дані А. М. Войно-Ясенецького (1964) про те, що підвищення залишкового азоту крові відбувається при загибелі понад 70% ниркової паренхіми.
