Спірною залишається величина екскреції 17-ОКС і 17-КС з сечею при ожирінні. Ряд дослідників вважають безперечним збільшення цих показників у огрядних [Щупак Н. Ст., Мігунова Д. К., 1975; Leberer, Bataille, 1969, і ін], інші кажуть лише про тенденції до зростання екскреції глюкокортикоїдів або ж виявляють нормальна або навіть знижена виведення із сечею 17-ОКС [Простячків К. М. та ін, 1965; Paisnick, Di Raimondo, 1956, та ін].
Показники екскреції 17-ОКС (сумарних і вільних) і 17-КС з сечею та рівня АКТГ в крові у 136 огрядних жінок у віці від 18 до 40 років сильно коливалися: екскреція 17-ОКС від 2,08 до 27,7 мкмоль/добу і екскреція 17-КС від 6,9 до 57 мкмоль/добу [Шахова А. Д., 1971]. Таким чином, отримані величини відповідали нормі, перевищували її або були чітко знижені. Вдалося встановити ряд закономірностей, які певною мірою дозволили пояснити настільки великі розбіжності. Так, встановлено, що екскреція 17-ОКС прямо пов'язана зі стадією хвороби. Динамічна стадія ожиріння супроводжується помітним зниженням екскреції, а його стабілізація, тобто відсутність зростання маси тіла в останні 1-3 роки, знаменує статистично значуще підвищення екскреції глюкокортикоїдів (сумарних і вільних) (рСО,001). Встановлена зворотна залежність між темпами приросту маси тіла і екскрецією глюкокортикоїдів. Чим активніше збільшувалася маса тіла за останні роки, тим нижче була екскреція глюкокортикоїдів. Коефіцієнт кореляції становив 0,76. Такі результати отримані тільки стосовно сумарних 17-ОКС.
Екскреція глюкокортикоїдів змінюється в залежності від віку хворих. Так, за спостереженнями Н. Ст. Щупака, Д. К. Мигунової (1975), у осіб старше 40 років більш чітко зростала екскреція вільних 17-ОКС з сечею. Більшу вираженість функціональних порушень коркового шару наднирників у осіб старше 40 років автори пояснюють і більшою ймовірністю ожиріння в цьому віці.
У всіх спостережуваних нами 136 огрядних жінок виявилася зниженою екскреція 17-КС: і динамічною, і в стабільній фазі ожиріння вона становила в середньому 26 мкмоль/добу (при 49±2,4 мкмоль/доб у здорових жінок). Особливо це зниження стосувалося фракції этиолхоланолона. Ми пояснювали його порушенням метаболізму андрогенів, оскільки етіохоланолон є їх найбільш активною фракцією. Середнє значення інших фракцій 17-КС також було трохи нижче норми, але статистично значущих відмінностей у досліджуваних показниках не виявлено.
Встановлені зрушення гормональної діяльності гіпофізарно-надниркової системи поєднувалися з нормальною реакцією на введення метапирона. Функціональна проба з метапироном показала деяке збільшення секреції АКТГ в периферичну кров і екскреції 17-ОКС з сечею, а також вмісту 17-ОКС в крові. Це явище слід розглядати як збереження нормальних резервних можливостей гіпофіза, що важливо враховувати при побудові терапевтичних заходів. Отримана також виражена реакція на дексаметазон (зниження екскреції 17-ОКС на 50% і більш), що певною мірою підтверджувало аліментарне походження ожиріння у спостережуваних хворих і дозволяло вважати всі перераховані порушення гіпофізарно-надниркової сфери вторинними. Це підтверджували також нормалізація екскреції глюкокортикоїдів після комплексного лікування (дієта та фізична навантаження) і значне схуднення хворих.
