В «Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік» (ст. 7) зазначено, що охорона особистості і прав громадян від злочинних посягань є одним із завдань радянського кримінального законодавства. За вчинення злочину
проти особи (заподіяння шкоди життю, здоров'ю, свободі і гідності особи) законом передбачена кримінальна відповідальність.
При розслідуванні і розгляді судами кримінальних справ про злочини проти життя і здоров'я, проведення судово-медичної експертизи для визначення характеру (а за змістом цієї статті і ступеня тяжкості) тілесних ушкоджень є обов'язковим (ст. 79 КПК). В загальносоюзних «Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1979) зазначено: «З медичної точки зору під тілесним пошкодженням слід розуміти порушення анатомічної цілісності або фізіологічної функції органів і тканин, які виникли в результаті дії факторів зовнішнього середовища».
В результаті порушення анатомічної цілісності або фізіологічної функції органів і тканин здоров'ю людини наноситься шкода, що й визначає ступінь тяжкості тілесного ушкодження.
У відповідності з кримінальним законодавством Азербайджанської, Вірменської, Білоруської, Грузинської, Киргизької республіки, Литовської, Молдавської РСР, РРФСР, Таджицької, Туркменською та Узбецької РСР тілесні ушкодження за ступенем їх тяжкості поділяються на три ступені: тяжке, менш тяжкий, легке. У Казахській, Латвійської і Української РСР тілесні ушкодження поділяють на тяжке, середньої тяжкості і легке, а в Естонській РСР - на особливо тяжкий, тяжкий і легке.
З 01. 04. 79 р. введені в дію загальносоюзні «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», що дають можливість уніфікувати судово-медичні критерії оцінки ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у всіх республіках СРСР. В них наводяться медичні критерії ознак тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, передбачених кримінальним законодавством більшості союзних республік. Керуючись цими ознаками визначають ступінь тяжкості тілесних ушкоджень як тяжкі, менш тяжкі і легкі (в КК РРФСР відповідно ст. 108, 109 і 112).
Підставою для проведення судово-медичної експертизи є постанова слідчих органів або ухвала суду.
У завдання судово-медичного експерта обов'язково входять: 1) встановлення наявності тілесного ушкодження і його медична діагностична характеристика (синець, садно, рана, перелом та ін); 2) з'ясування механізму утворення ушкодження (знаряддя, засоби, що заподіяла його); 3) визначення давності нанесення ушкодження; 4) кваліфікація ступеня тяжкості тілесного ушкодження.
Крім того, перед експертом можуть бути поставлені й інші питання, які диктуються особливостями обставин, за яких виникли пошкодження, або необхідністю виявлення конкретного екземпляра знаряддя, яка заподіяла ушкодження.
«Інструкція про виробництво судово-медичної експертизи в СРСР» (1978) вимагає, щоб і у «Висновку експерта», і в «Акті» при експертизі або огляді потерпілих, обвинувачених та інших осіб малося детальний опис усіх виявлених у процесі експертного обстеження, об'єктивних Медичних даних, вказівка про направлення експертом свидетельствуемого до лікарів інших спеціальностей, рентгенологічні та інші дослідження, а також результати цих обстежень і досліджень.
Вивчення обставин виникнення пошкоджень і медичних даних, які належать до виробленої експертизі, має істотне значення для повноти й об'єктивності експертного дослідження та висновків експерта. Експерт вправі вимагати надання йому всіх матеріалів про суть події, необхідних для дачі висновку (ст. 82 КПК).
