Молодість насолоджується життям, молодість зазвичай думає, що в ній суть життя, і не уявляє собі старості. Між тим віддалення старості, продовження життя, є і продовження молодості, тобто такого періоду життя, коли життя сприймається найбільше, найяскравіше. Любити життя так, як її люблять молоді,- це значить бажати її продовження, щоб можливо довше відчувати почуття насолоди життям, властиве молодості. Тому молодь в першу чергу має дбати про подовження життя, вона повинна сприяти тому, щоб старість, безболісна, бадьора, повна творчих сил, можливо менше відрізнялася фізично і морально від молодості. Геронтологія повинна не тільки вивчати старість, але і прагнути звести до мінімуму відмінність між молодістю і старістю. Є французька прислів'я: «Про, якщо б молодість знала, якби старість могла». Молодість, зрозуміло, не може знати більше, ніж старість, але старість повинна «могти» стільки ж, скільки і молодість. І тоді у молоді буде не просто свідомість радості від своєї молодості, але і свідомість того, що ця молодість буде завжди, що вона буде складати всю їх життя. «Хай завжди буде сонце, хай завжди буде молодою, хай завжди буду я» - можна було б перефразувати слова відомого вірша.
Французький фізіолог Жюль Амар писав: «Старість... якщо це не хворая, не ослаблена хворобами старість, соціально корисна, бо старики - бадьорі і багаті досвідом і вишколом - володіють здатністю до широкого синтезу, якого не вистачає у молодих. Ідеї, досліди, факти вони вміють втілювати в правила життя. Їх досвіду багатьом зобов'язаний прогрес людства. Тільки проти втомлених, нездатних людей похилого віку повстає юність і з повною підставою прагне протиставити авторитет своєї сили подібної геронтократії». «Віддалити старість, продовжити її без того, щоб йшли на спад сили, це означає підкріпити людство в його сходженні до щастя».
В XVI столітті - в епоху, коли хвороби були неминучим надбанням старості,- французький хірург Амбруаз Паре писав: «Поділяється старість на три ступені: старі першого ступеня старості веселі і ще сповнені бадьорості. Їх називають зеленими людьми похилого віку. Старі другого ступеня вимагають тільки столу і ліжка. Старі останньою мірою потребують лише в могилі».
Ми бачили, що поліпшення умов життя - матеріальних, моральних, медичних та інших - дуже швидко позначається на подовження середньої тривалості життя.
Але це покращення ще не вирішує проблему подовження біологічної тривалості життя. Воно пов'язано в першу чергу зі знищенням хвороб.
Сучасна медицина прагне не тільки і не просто лікувати хворого, вона прагне знищити хвороби як явище масове, соціальне. Але чи є можливість у разі, якщо усі хвороби буде знищено і можна буде говорити про нормальної фізіологічної старості, - чи є тоді можливість подовжити життя біологічними способами?
Насамперед ми думаємо, що в цьому не буде великої потреби, коли будуть усунені всі причини, укорачивающие життя. Якщо людське життя має межі 120-140 років і якщо ця межа дійсно буде досягнуто, то навряд чи буде практично потреба його відсувати. Це вирішать самі люди в ту епоху, коли людське життя досягне свого натурального межі.
Але, безсумнівно, тоді стане все-таки на чергу проблеми подовження біологічної тривалості життя - якщо і не в масовому масштабі, то в індивідуальному.
Звичайно, суворе дотримання гігієнічних норм, зміцнення організмів усіма відомими нам способами допоможуть подовжити тривалість життя у тих, хто буде їх дотримуватися. Але це буде мати сенс тільки при умові, що старість стане безболісною, що процес старіння не буде супроводжуватися зниженням всіх функцій організму, що у людини буде той же рівень працездатності, сили, бадьорості, який характерний для молодості. Навіщо мріяти про подовження життя, як колись люди мріяли про загробне життя, якщо деякі не знають, що роблять навіть у тому житті, яка їм відведена.
