Важливим є метод тромбоэластографии. Він дозволяє спостерігати в динаміці процес спонтанного згортання венозної крові: від появи перших ниток фібрину до кінцевої фази - фібринолізу. За тромбоеластограмми можна визначити низку показників, що характеризують процеси тромбоутворення і фібринолізу. Для практичних цілей зазвичай користуються показниками р, До і Є.
Час реакції (р) характеризує I і II фази згортання крові, тобто утворення тромбопластину і тромбіну. Для визначення часу реакції вимірюють відстань від початку прямої лінії до її розширення в 1 мм. В нормі час реакції (р) варіює від 9 до 14 хвилин. Вкорочення р пов'язано з гипертромбопластинемией, подовження - з гипотромбопластинемией.
Час утворення згустку (К) характеризує III фазу згортання крові - до появи фібринових ниток. Для його визначення вимірюють відстань від кінця до розбіжності кривої в 20 мм. В нормі час утворення згустку коливається в межах від 5 до 8 хвилин. При гіпокоагуляції (за рахунок першої фази зсідання) До подовжується, при гіперкоагуляції - скорочується. Максимальну еластичність згустку (Е) розраховують за формулою:
Е= [100·ma]/[100-ma],
де ma - максимальна амплітуда кривої.
Нормальна величина Е знаходиться в межах від 80 до 180. Величина Е характеризує функціональну активність тромбоцитів, кількість і якість фібриногену *.
Необхідно відзначити, що дослідження спонтанної згортання крові в даний час застосовується тільки для контролю при призначенні гепарину. Для контролю при призначенні антикоагулянтів непрямої дії в основному використовують метод Квика, негативною стороною якого є лише необхідність внутрішньовенного взяття крові. Більш прийнятною, хоча і менш точною, є модифікація Лемана, що дозволяє проводити реакцію з кров'ю, взятою з пальця.
Реактивності організму, зокрема імунологічною, належить видатна роль у патогенезі септичних захворювань. У практичних цілях для визначення реактивності організму був розроблений і впроваджений ряд порівняно простих проб. Однак за останні роки ці тести застосовуються відносно рідко.
Найбільше застосування отримала проба Іоффе, запропонована ним для визначення загальної імунологічної реактивності організму. Проба проводиться з кролячої імунною сироваткою, що володіє високим титром антитіл до антигенів людських тканин. Для виконання на внутрішній поверхні передпліччя вводять внутрішньошкірно 0,1 мл розведеної (1:50, 1:100) кролячої імунної сироватки. Для контролю використовують сироватку неімунного кролика. Через 20 годин визначають ступінь почервоніння. Відсутність почервоніння позначають знаком -, почервоніння діаметром менше 1 см знаком ±, діаметром 1-2 см знаком +, діаметром 2-3 см знаком ++ і почервоніння діаметром більше 3 см знаком +++. Позитивна проба вказує на підвищений неспецифічний імунітет; зазвичай захворювання при підвищеному неспецифічний імунітет протікає легше.
Показником стану організму може бути до певної міри моноцитарна (баночна) проба Вальдмана. Визначають число моноцитів у периферичній крові, взятої з пальця звичайним способом. Через 20 хвилин ставлять суху банку на грудину, беруть кров з того місця, де була поставлена банку, і визначають лейкоцитарну формулу. Збільшення числа моноцитів в 2-3 рази вказує на хорошу реактивність організму.
* Більш докладні дані про тромбоэластографии див. в монографії О. В. Чазова «Тромбози та емболії в клініці внутрішніх хвороб». Москва - Варшава, 1966.
