Разом з тим висока кваліфікація спортивного лікаря як терапевта необхідна тому, що він повинен вміти діагностувати тонкі зміни типу предпатологических і початкових, своєрідних, патологічних змін; він повинен досконало володіти всіма основними методами функціональної діагностики. Крім того, він повинен добре знати специфіку спорту і бути орієнтованим в основних питаннях теорії і методики спортивного тренування.
Спортивний лікар обов'язково повинен володіти певною медичної спеціальністю та поєднати це зі знанням специфіки спорту. Тому, крім спортивних лікарів-терапевтів, повинні бути спортивні лікарі-хірурги, невропатологи, гінекологи, ларингологи і т. д., добре знають спорт, бо в кожній з цих лікарських спеціальностей є своя спортивна специфіка. Однак, на жаль, чіткої системи підготовки спортивних лікарів різних спеціальностей немає, а в інститутах удосконалення лікарів клінічній підготовці терапевтів майже не приділяється уваги.
Що ж стосується недосконалості методів дослідження, то завдання полягає в тому, щоб широко оснащувати лікарсько-фізкультурні диспансери сучасної клінічної діагностичної апаратурою. Звичайно, інструментальні методи діагностики не є самоціллю і не замінюють звичайних клінічних методів дослідження. Проте вони абсолютно необхідні для тонкої і точної діагностики, вкрай важливою у спортивній медицині.
Завдання спортивної медицини полягає насамперед у тому, щоб широко використовувати існуючі і випробувані в клініці методи дослідження, творчо освоївши їх для спорту. Крім того, у спортивній медицині слід розробляти нові методи дослідження, які, зі свого боку, зможуть знайти застосування в клінічній практиці.
Функціональна діагностика грає в спортивній медицині особливу роль. В її основі лежить вивчення активної життєдіяльності, тобто вивчення реакції органів, систем і організму в цілому на який-небудь дозованої фактор. Цим фактором, крім фізичного навантаження різної інтенсивності, можуть бути різні фармакологічні речовини, температурні впливи, вдихання сумішей з різним вмістом кисню і т. д. Функціональне дослідження особливо важливо ще й тому, що, як добре відомо, ступінь морфологічних змін далеко не завжди відповідає ступеня порушень функцій. Треба сказати, що цінність того чи іншого методу дослідження визначається його складністю, а правильним фізіологічним обґрунтуванням і чітким відображенням конкретної фізіологічного процесу. Тому в основі функціонального дослідження лежать ретельність, точність і продуманість окремих методів та їх комплексу. Останній змінюється залежно від завдань дослідження і можливостей дослідника.
Розробка методів функціональної діагностики має величезне значення, так як визначає рух науки вперед і є самостійною науковою задачею (В. П. Павлов).
До числа захворювань, не діагностованих лікарем, відноситься велика група так званих латентних, приховано протікаючих захворювань, які не тільки не викликають скарг, але й об'єктивно не завжди визначаються. У спортсменів, враховуючи особливості їх морфології та функції, є підстави вважати, що прихований перебіг хронічних захворювань спостерігається частіше, ніж у осіб, які не займаються спортом.
Найбільше значення серед такого роду захворювань при заняттях фізичними вправами має атеросклероз коронарних судин. Діагностика цього захворювання у випадках, коли воно протікає безсимптомно і не дає змін ЕКГ, складна. Разом з тим приховано протікає атеросклероз коронарних судин особливо небезпечний у осіб, які займаються спортом, бо при інтенсивному фізичному навантаженні він може проявитися спазмом або тромбозом коронарних судин з розвитком інфаркту міокарда. Не слід також забувати, що при надмірному фізичному навантаженні можуть виникати крововиливи в серцевий м'яз внаслідок розриву судин серця з виходом в рубець.
