Мінеральні води, як і інші курортні фактори, що чинять специфічну і неспецифічну дію на організм. Торкаючись неспецифічного дії, слід вказати на загальні механізми дії мінеральних вод, питання про яких детально розглядалося вище. Поняття специфічності в дію мінеральних вод пов'язано в основному з їх специфічними особливостями.
В літературі накопичилося достатньо матеріалів, які свідчать про різний вплив на організм різних за складом мінеральних вод. Зокрема, мається велике число спостережень, що підтверджують певну роль хімічного складу мінеральних вод у їх вплив на секреторно-моторні функції ряду органів шлунково-кишкового тракту. Газові мінеральні води, що містять у своєму складі радон, сірководень, вуглекислоту, незалежно від строків введення води по відношенню до прийому їжі в переважній більшості випадків стимулюють секреторну функцію шлунка. Мінеральні води з провідним сольовим компонентом здебільшого надають різну за своєю спрямованістю вплив на моторну функцію шлунково-кишкового тракту, ферментоотделительную і секреторну функції шлунка, тонкого кишечника і підшлункової залози, а також на желчесекреторную функцію печінки. До теперішнього часу виконано велику кількість досліджень щодо специфічної дії радонових вод, мінеральних вод України і Північного Кавказу, що містять значну кількість органічних речовин. Певне значення мають також фізичні властивості мінеральних вод.
Численні факти вказують на залежність відповідних реакцій організму від складу застосовуваних мінеральних вод, тобто на специфічність їх дії. Вище вже неодноразово вказувалося, що реакція організму на прийом мінеральної води цілісна і проявляється у змінах не тільки якого-небудь одного органу травної системи, але і інших систем - видільної, дихальної, кровообігу, обміну речовин і т. д. (А. Н. Бакурадзе, 1962; Т. В. Кіпіані, 1957; І. Т. Курцин, 1962; Н. Н. Проніна, 1965, та ін).
В якості прикладу пошлемося на зміни при внутрішньому застосуванні мінеральних вод діяльності нирок у взаємозв'язку з травними процесами. Відомо, що слабо мінералізовані води чинять діуретичну дію при прийомі їх натщесерце і на висоті травлення, через З,5 години після їжі. Посилення діурезу не може не позначитися на секреції травних залоз, бо існують прямі експериментальні та клінічні дані, що вказують на функціональну зв'язок між нирками і травними залозами (Н. Н. Проніна, 1965). За даними А. Н. Бакурадзе, прийом їжі одночасно з мінеральною водою викликає більш сильне підвищення секреції шлункового соку, ніж прийом їжі без мінеральної води, а діурез протікає мляво порівняно з тим, що буває при прийомі мінеральної води без їжі. Така затримка діурезу, мабуть, пов'язана з затримкою переходу води із шлунка в кишечник, і у зв'язку з уповільненням всмоктування відсутні гіпергідратація та гіпернатріємія.
При введенні мінеральної води натще з наступним прийомом їжі через 1,5 години зазначається рефлекторне посилення діурезу. Надалі надходить з кишечника в кров мінеральна вода, якщо вона гипотонична, викликає гипернатриемию з подальшим зниженням позаклітинного осмотичного тиску. Це призводить до порушення осморецепторов, яке рефлекторно гальмує секрецію антидіуретичного гормону і супроводжується збільшенням діурезу. При цьому одночасно відзначається зменшення шлункової секреції на наступний прийом їжі. Відомо, що діяльність секреторних апаратів травного тракту при прийомі мінеральних вод тісно пов'язана з загальним харчовим режимом, водно-сольовим обміном, станом нервових центрів, що регулюють цей обмін.
Крім щойно наведених матеріалів про зв'язок функцій видільної і травної систем, є численні літературні дані, наочно ілюструють зміни інших систем організму при питному використанні мінеральних вод.
