В російській державі, яке в ряді відносин довго відставав у розвитку внаслідок монголо-татарського ярма, лише в кінці 16 ст. у стрілецьких полках з'явилися свої лечители (костоправи, ранові лікарі). У 17 столітті розпочався послідовний перехід до національної регулярної армії, формування якої закінчилося реформами Петра I в першій чверті 18 століття. Одночасно розвивалися система організації медичного забезпечення військ і військово-медичне законодавство.
Найбільш ранньою формою державного забезпечення поранених в Росії (початок 17 століття) була видача грошей «на лечбу ран» в сумі, зависевшей від тяжкості поранення. «Лечбой» займалися лечители ремісничої вишколу - костоправи, ранові лікарі і т. п. В полках так званого нового ладу створювалася і деяка система медичного забезпечення: полкові лікарі (перша згадка - у списках розрядного наказу відноситься до 1615 р.), цілі групи медичного складу (доктори, лікарі, подлекари), що направляються з військом в походи і розташовувалися в бою поблизу розрядного шатра, лікувальні установи (в Смоленську в 1656 р. під час війни з Польщею) і, нарешті, перша медична школа, заснована в 1654 р. в цілях підготовки лікарів для армії. Всім цим відав Аптекарський наказ - перший орган державної охорони здоров'я в Росії.
Військові реформи Петра I привели до створення військово-медичної організації (полкові лікарі, дивізійні доктора, штаб-лікарі та аптекарі, генерал-штаб-доктора армії, дивізійні лазарети та польові шпиталі, організовувані поблизу поля бою, постійні генеральні - загальновійськові, адміралтейські - морські, гарнізонні та полкові госпіталі). У 1707 р. при Московському генеральному госпіталі була відкрита постійна медична школа, яка готувала лікарів з широкою з того часу загальномедичній підготовкою. «Статут військовий» (1716) і «про Регламент госпіталях» (1722), складені В. Л. Блюментростом, були першими настановами для російських військових лікарів, отражавшими вимоги медицини того часу. Аптекарський наказ був перейменований в Медичну канцелярію з архиатром на чолі.
Російська військово-медична організація продовжувала розвиватися аж до першої чверті 19 століття. Збільшувалися штати медичних чинів у полках. У 1731 р. (вперше в Європі) були створені полкові санітарно-транспортні засоби. У 1739 р. був сформований перший похідний шпиталь (П. 3. Кондоиди), а потім виникла широка мережа військових госпіталів (генеральних, адміралтейських, польових). Удосконалювалося військово-медичне законодавство («Генеральний про госпіталях регламент», 1735; «Регламент про зміст польових аптек», 1736).
У надрах панувала системи лікування поранених «на місці» (див. Лікувально-евакуаційне забезпечення військ), яка відповідала кордонної стратегії і лінійної тактики, по мірі переходу до маневрених дій почали з'являтися елементи евакуаційної системи. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. формувалися штатні польові госпіталі - «ближні» (дивізійні) і «далекі» (армійські) з певною диференціацією функцій. Виникла система організованого підвезення медичного майна зверху вниз.
До кінця 18 століття російська армія почала, однак, відчувати нестачу в госпіталях, вкрай переполнявшихся після битв, стан госпіталів різко погіршився. Цим можна пояснити негативне ставлення до госпіталям великого російського полководця А. В. Суворова, який створив за допомогою штаб-лікаря Білопільського систему розумних профілактичних заходів, який вимагав невпинної турботи про доброякісному харчування, водопостачання, особистої гігієни і фізичному загартуванні особового складу.
