«Всі ми знаємо, - писав у своїй статті в «Медичній газеті» завідувач однієї з підстанцій швидкої медичної допомоги Москви, який величезний вплив на психіку людини, особливо хворої, має слово. Воно може викликати захват, радість, впевненість, сумнів, недовіру і страх. І тим не менш...
Бригада швидкої допомоги на ношах додає хворого в приймальне відділення. Ззаду йде лікар. І ось перші слова, якими зустрічає його персонал: «Що везете?» І як часто у відповідь звучить: «інфаркт міокарда», «інсульт», «кардіогенний шок», «ген» і т. д.
Хворий у свідомості, у нього тільки що зняли сильні болі, скажімо, у зв'язку з важким інфарктом міокарда. Але він годину тому відчув страх, він ще й тепер не позбувся від переляку, він ще й зараз під гнітом сумніви. І раптом він чує, м'яко кажучи, вкрай необережні питання і відповіді».
Безумовно, що лікарі в приймальних відділеннях перевантажені, стомлені. Однак і в таких умовах не слід забувати про елементарні основи лікарської етики.
Є слова - наче рана, слова - немов суд,
Словом можна вбити, словом можна врятувати,
Словом можна полки за собою повести.
Ст. Шефнер
Сучасний лікар живе в епоху науково-технічної революції, яка, безумовно, певним чином впливає на його етичні принципи. Деякі дослідники закликають критично ставитися до впровадження в медицину електронно-обчислювальних Машин, так як це нововведення значно скорочує час спілкування хворого з лікарем, що має свої негативні моменти, які полягають у різкому зменшенні емоційного контакту.
А. Д. Александров у своїй книзі «Науковий пошук і релігійна віра» пише: «Рішенням моральної завдання збереження життя і здоров'я людини займається медицина. Від лікаря в першу чергу потрібні знання, без яких він не може виконати свій обов'язок». Все вірно. Однак для лікаря його професійні навички і знання є як щось само собою зрозуміле. Не кажуть і не підкреслюють, що математик повинен бездоганно знати таблицю множення, «Правда, іноді кажуть, - пише автор, - що «милий старенький лікар» зі своїми нехитрими методами краще бездушної діагностичної машини. Однак можна бути впевненим: всякий, хто так говорить, потрапивши в скрутне становище, постарається знайти спеціаліста, озброєного великими знаннями і досвідом, залишаючи осторонь питання про його «душевності» або «симпатичності».
Думається, що автор монографії в дайною ситуації багато в чому не правий. Дійсно, знання та досвід - дві основи правильного лікування. Але тут вкрай необхідна і третя точка опори, а саме душевність. Медицина стає дієвою лише в тому випадку, якщо факти та інформація про хворого заломлюються в призмі особистості лікаря. Саме сплав науково-технічних досягнень з науковими знаннями, скріплений душевною чуйністю і мудрістю, необхідні якості сучасного лікаря. Просто неможливо для цього випадку не процитувати тут Антуана де Сент-Екзюпері: «Я вірю, настане день, коли хворий невідомо чим людина віддасться в руки фізиків. Не запитуючи його ні про що, ці фізики візьмуть у нього кров, виведуть якісь постійні, перемножат їх одна на іншу. Потім, звірившись з таблицею логарифмів, вони вилікують його однією-єдиною пігулкою. І все ж таки, якщо я захворію, то звернусь до якого-небудь старого... лікаря. Він гляне на мене куточком ока, пощупає пульс і живіт, послухає. Потім кашляне, розкурюючи трубку, потре підборіддя й усміхнеться мені... Зрозуміло, я захоплююсь наукою, але я захоплююсь і мудрістю».
Відомий професор Н. Бейлі, один з перших ентузіастів впровадження в медицину та біологію математичних викладок та електронно-лічильних пристроїв, попереджав, що лише з часом ми зможемо чітко уявити собі, які наслідки це матиме в цілому на взаємини лікаря і хворого».
