Встановлено, що перший етап метаболізму вітаміну D3 - гідроксилювання в 25-му положенні вуглецю - відбувається в печінці, оскільки тотальна гепатэктомия веде до втрати здатності продукувати це оксипроизводное холекальциферолу (Ponchen та ін, 1969). Великий проміжок часу між введенням 25|ВІН| D3 і фізіологічним відповіддю на нього вказує, що в організмі відбувається подальше перетворення вітаміну - освіта 1,25|ВІН|-похідного вітаміну D3, причому останній був набагато активніше порівняно з 25-оксиформой вітаміну (Tanaka та ін, 1973). У подальшому було з'ясовано, що нирки мають дуже важливе, якщо не виняткове значення в утворенні 1,25||2 холекальциферолу: нефректомія призводила до втрати здатності конверсії 25-оксі в 1,25-диоксипроизводное вітаміну D3 (DeLuca, 1971). У той же час гомогенат ниркової тканини курчат продукував 1,25|ОН 2|-холекальциферол при додаванні до нього 25|ОН 2|D3 (Frazer і Kodicek, 1970). Після утворення 1,25||2 холекальциферолу в нирковій тканині цей полярний активний продукт обміну вітаміну D3 надходить в кістки (Wong та ін, 1972) і в тонкий кишечник, де локалізується в основному в ядрах клітин слизової оболонки (Lawson та ін, 1969). Саме він регулює транспорт кальцію в кишечнику (Boyle та ін, 1972) і мобілізацію його з кісткової тканини (Holick та ін, 1972). В експерименті на нефрэктомированных щурах введення 1,25||2 D3 викликало виразний кальцій-мобілізуючий ефект і посилення транспорту Са в кишечнику, в той час як введення 25||2 холекальциферолу не надавала такої дії. У більшості хворих ХНН з клубочковою фільтрацією від 3 до 15 мл/хв після введення міченого холекальциферолу не вдалося встановити освіти диоксиметаболита D3 (Stanbury, 1967). У зв'язку з цим резистентність до вітаміну D3 при ХНН розцінюють як результат неадекватної продукції 1,25||2 холекальциферолу тканиною нирок.
Певну роль у генезі гіпокальціємії, пов'язаної зі зниженням всмоктування кальцію в кишечнику, приписують Са-зв'язуючого білку, виявленому на поверхні микроворсин клітин слизової тонкого кишечника (Taylor і Wasserman, 1970). Кількість цього білка зростає після застосування кальциферол; його збільшення зазвичай передує чи йде паралельно активації транспорту Са через стінку слизової. Концентрація цього протеїну максимальна у дванадцятипалій і порожній кишці, де найбільш активно йде всмоктування кальцію. При хронічної уремії - в експерименті на щурах і у хворих, вміст Са-зв'язуючого білка в слизовій кишечника значно знижується порівняно з нормою (Piazolo, 1972).
Певну роль у розвитку негативного балансу Са і гіпокальціємії Cochran і Nordin (1971) відводять відносної гіперкальціурії - збільшення екскреції Са в перерахунку на 100 мл клубочкового фільтрату.
У відділенні хронічного гемодіалізу клініки терапії і профболезней 1-го ММІ ім. М. В. Сєченова було вивчено стан фосфорно-кальцієвого обміну у 59 хворих ХНН (клу-бочкова фільтрація від 3,98 до 27,4 мл/хв), які отримували лікування малобелковой дієти, та у 30 хворих на програмному гемодіалізі (клубочкова фільтрація в середньому 2,61±0,38 мл/хв). В цілому вміст Са в сироватці та його виведення з сечею у хворих ХНН, яких лікували консервативно, було статистично значимо нижче, ніж у здорових осіб (табл. 88). При перерахуванні на 100 мл клубочкового фільтрату екскреція Са у хворих більш ніж в 3,5 рази перевищувала його виведення з сечею у осіб з нормальною клубочковою фільтрацією (79±5,95 мл/хв). У 30 хворих, які лікувалися гемодіалізом, до початку процедур рівень Са в сироватці був 8,1±0,19 мг %, а фосфор 9,65+0,49 мг %. Після чергового гемодіалізу вміст Са в сироватці крові підвищувався в середньому до 10,97±0,12 мг%, а фосфору знижувалося до 4,33 ±0,15 мг%.
