Про зростання захворювань можна судити з кількості госпіталізованих хворих. Але треба пам'ятати, що в лікарні потрапляють далеко не всі. Дуже багато страждають небезпечними для оточуючих формами психічних захворювань залишаються на волі, лікуються амбулаторно або навіть зовсім не лікуються. Так, в США в 1962 році в психіатричних лікарнях перебувало близько 900 000 хворих, у той час як число психічних хворих серед населення обчислювалася принаймні в 9-10 мільйонів чоловік. У 1903 році в США в психіатричних лікарнях було 150 000 психічно хворих, або 1,9 на 1000 жителів, а в 1950 році - 577 000, або 3,8 на 1000 жителів, тобто рівно вдвічі більше. При цьому треба відзначити, що серед психічно хворих в капіталістичних країнах відбувається безперервне зростання пропорції старих людей. Всі існуючі психіатричні лікарні в капіталістичних країнах переповнені, і не дивно, що, наприклад, в США за останні роки є тенденція залишати психічно хворих, не небезпечних для оточуючих, у сім'ях, в особливості це відноситься до сільським місцевостям, де хворі можуть займатися землеробською працею, що діє сприятливо на нервову систему.
В США в 1957 році в психіатричних лікарнях на кожних 10 хворих доводилося четверо у віці 60 років і старше, а серед прийнятих було 27 відсотків зі старечим слабоумством. У 1955 році в психіатричних лікарнях США було близько 200 000 хворих у віці 60 років і старше. За даними нью-йоркського департаменту психогігієни, причинами таких старечих психічних захворювань були: втрата чоловіка чи розлучення, погані житлові умови, самотність, безробіття, неможливість працювати по інвалідності, бажання дітей звільнитися від хворих батьків і т. п. Але більшість цих психічно хворих не потрапляють у лікарні. Крім того, в США вважають, що 50 відсотків хворих, які лікуються у приватнопрактикуючих лікарів, мають психічні розлади.
Ці хвороби тісно пов'язані не тільки з перенесенням різного роду хвороб, але і з сучасними сторонами соціальної і технічної життя в країні. Немає сумніву в тому, що вони скорочують життя людини, якщо не прямо, то опосередковано ослаблюючи організм. А головне, хоча вони не є безпосередньою причиною смерті, вони фактично виводять людину із ладу, є для нього смертю за життя, тому що в більшості випадків він вже не здатний нормально існувати, перестає бути членом колективу.
Боротьба з психічними захворюваннями ще дуже складна. Зрозуміло, знищення капіталістичного ладу, тобто зміна соціальних умов життя, зникнення війн, впевненість у завтрашньому дні, яку дає соціалістичний лад, відсутність безробіття - все це скоротить число психічних захворювань. Але є у них і інша причина - це самий ритм життя, надзвичайно швидко змінюється, весь час прискорюється, до якого центральна нервова система не завжди встигає пристосуватися. Тут ще є ряд невирішених проблем.
Трудність освоєння ритму життя і нових технічних умов залежить не від того, що особам літнім або старим неможливо до них пристосовуватися, а від того, що це пристосування при капіталістичному ладі відбувається у ненормальних соціальних умовах. В умовах же соціалізму це пристосування відбувається нормально, без ускладнень. А це знижує захворюваність психічними хворобами. Вже одне зниження захворюваності на сифіліс, що сталося в нашій країні за останні 20-30 років, призвело до того, що багато «старечі» психози, обумовлені цією хворобою, зникають. Так, ми вже говорили, що тепер майже не спостерігається загального прогресивного паралічу, настільки частого ще 50 років тому в психіатричних лікарнях.
Якщо життя людини завжди обривається в результаті хвороби, а не природної фізіологічної Старості, то це ще не означає, що ці хвороби залишаються одними і тими ж на всьому протязі історії людства.
