Медицина і лікування - надзвичайно складні явища, що вимагають великої напруги душевних та фізичних сил. Тому, як і в будь-якій складній справі, тут виникають свої витрати. Деякі дії лікарів, спрямовані на виявлення хвороб та їх лікування, можуть виявитися помилковими або травмуючими хворих, викликають тимчасове погіршення їх стану.
У сучасній медичній літературі можна знайти опис цілого ряду ускладнень після лікарських маніпуляцій. Так, при діагностичної катетеризації вен у ряду хворих розвиваються важкі, в тому числі і небезпечні для життя ускладнення. Досить часті і серйозні ускладнення при аортографії. Нерідкі такі явища при лапароскопії, біопсії легенів та інших маніпуляціях.
Часто діагностичні процедури несуть в собі небезпеку погіршення стану хворого, а деякі - і трагічного результату навіть при самій ретельній підготовці та високої кваліфікації лікаря. Згадується загибель хворого після діагностичного пневморетроперитонеума (введення кисню в заочеревинний простір), призначеного за підозрою на пухлину надниркової залози. Безпосередньо після введення кисню у хворого розвинувся жорстокий гіпертонічний криз, від якого він і загинув при явищах гострої лівошлуночкової недостатності. Це була біда лікарів - розтин показав наявність злоякісної пухлини в наднирковій залозі, вона стала причиною кризи, але, як правило, така процедура до кризам не веде, і в даному випадку сталася непередбачувана, незвичайна індивідуальна реакція.
Явища вищевказаного типу відносяться до категорії лікарських помилок. Питання про них непростий. Помилка помилку ворожнечу. Є, звичайно, і помилки, чинені з прямої вини лікаря.
20 березня 1959 року, о 22 годині 50 хвилин, в хірургічне відділення міської лікарні була доставлена дівчина 18 років з колото-різаною раною грудей, проникаючої в ліву плевральну порожнину і відкритим пневмотораксом.
Черговий хірург прооперував хвору, про що в історії хвороби зробив запис наступного змісту: «При розсіченні рани кров в порожнині плеври не виявлено. Обстеження ранового ходу донизу з метою виявлення можливого проникнення рани в черевну порожнину через діафрагму пошкодження останньої не показало. Після ретельного дослідження ранового каналу зроблена зупинка кровотечі з дрібних судин у рані, після чого плевральна порожнина ушіта наглухо».
На наступний день, 21 березня, о 9 годині 50 хвилин, хвора померла. Аналіз історії хвороби свідчить про те, що хірург тих дій, які були записані в історію хвороби, не виробляв, інакше неможливо зрозуміти, що сталося. Так, по записах видно, що ще в приймальному спокої батько загиблої повідомив про кривавій блювоті у пораненої, чого хірург не надав ніякого значення. Після операції, вночі, за хворий не було необхідного спостереження: відсутні записи про її стан до 8 годин 10 хвилин наступного ранку.
При судово-медичному дослідженні трупа було встановлено: в черевній і лівій плевральній порожнинах є по одному літру крові. На діафрагмі ліворуч, ближче до місця її прикріплення до ребер, виявлена наскрізна рана розмірами 3,5 на 0,5 сантиметра. Відповідно до цієї рани були і наскрізна рана селезінки і проникаюче поранення шлунка. У шлунку і кишечнику також накопичилася значна кількість крові.
Якщо хірург робив ревізію рани, оглядав діафрагму, то як він міг не помітити її пошкодження? І як можна було взагалі не звернути увагу на такий надзвичайно важливий ознака проникнення рани в черевну порожнину - криваву блювоту?
Злочинна недбалість лікаря в даному випадку не викликала сумнівів, і він був засуджений.
