Правда, тут є й інша небезпека. Людина з міцно впровадженим стереотипом з великим трудом змінює його на інший, на вироблення нових навичок. Цим пояснюється, чому старим працівникам так важко переходити до нових методів, до нової техніки, з якої їм ще не доводилося мати справу. Але у молодих людей продуктивність праці при новій техніці буде менше до тих пір, поки у них не складеться в поводженні з нею свого міцного динамічного стереотипу. Свого роду консерватизм у поводженні з новою технікою має, отже, і негативні і позитивні якості.
Але збереження динамічного стереотипу в старості має, безсумнівно, величезне значення для тривалості життя, тому що працездатність і можливість застосовувати її є не тільки показником, але і елементом збереження, життєдіяльності.
Слід сказати, що проблем старості ми поки ще недостатньо приділяємо уваги. Створення Інституту геронтології АН СРСР у Києві, поява низки капітальних колективних праць у галузі геронтології та геріатрії, таких як «Механізми старіння», два випуски збірників «Питання геронтології та геріатрії», «Старіння і старість», є показниками зрослого інтересу до цих проблем і являють собою великий внесок у вивчення даної проблеми. Але майже всі ці роботи мають на меті вивчення біологічних процесів старіння і старості і приділяють дуже мало місця соціальної стороні питання, особливо ж проблему працездатності осіб похилого та старечого віку. Між тим саме вона має в даний час найбільше практичне значення, і це значення буде все рости з кожним роком. Навіть виданий Ленінградським інститутом експертизи праці збірник робіт «Старіння та його закономірності» не займається в достатній мірі найбільш цікавим питанням - працездатністю старих людей. Кількісні зрушення в організмі при старінні ставляться на перше місце, а якісні зрушення - процеси відновлення, відновлення і компенсації залишаються осторонь.
Деякі керівні органи охорони здоров'я деколи ще недостатньо добре розуміють важливість проблеми старих людей. Ми говоримо не про проблему старості взагалі, а саме про людей - літніх і старих.
Іноді вважають, що проблему старості може дозволити педіатрія. Дійсно, було б безглуздо відкидати її значення. Але ж здорові люди на шляху до старості можуть перестати бути здоровими і прийти до неї немічними і хворими. Але головне навіть не в цьому, а в тому, що число і пропорція старих людей в населенні, як ми вже бачили, зростає з кожним роком і буде безперервно збільшуватися. Інакше кажучи, буде рости число і невикористаних робочих рук у країні, яка так в них потребує. Тому потрібно вивчати працездатність старих людей, можливість їх використання на виробництві. У лікарнях повинні бути створені геріатричні консультації та палати.
Щоб дати уявлення про обсяг і динаміку цієї проблеми з державної точки зору, нагадаємо деякі цифри.
За переписом 1959 року, з 208 827 тисяч населення 151 мільйон народилися після Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Ми бачили, що чисельність населення у віці 60 років і більше за 20-річний період між двома останніми переписами населення в СРСР зросла на 53%, а чисельність населення в працездатному віці - лише на 17%. Все населення СРСР у віці 16 років і старше в 1959 році становила 62,3%, а в ньому група осіб у віці від 60 років - 9,4 %. Отже, до продуктивних віках, вважаючи такими і вік після 60 років, ці останні становили близько 15%.
