Життя полягає не в тому, щоб вести більш або менш «рослинне» існування. Життя людини - це праця, це постійна творчість, створення нових цінностей, насолода життям, задоволення не примітивне, грубе, егоїстичне, тільки для себе і на шкоду іншим, а насолода глибоке, радісне і для себе і для інших. І таку насолоду людина може отримувати тільки за умови збереження своєї працездатності.
Збереження працездатності - це означає збереження своєї життєвої цінності, своєї життєдіяльності. Людина в суспільстві цінний не тільки як споживач, але і перш за все як виробник. Це не просто положення марксистської політичної економії, але найглибше і найбільш правильне визначення становища людини в суспільстві і в житті. Людина, що не може нічого робити, що живе тільки для себе, за рахунок суспільства, нікому не потрібний, і насамперед самому собі.
Людина, повний життя і вміє нею користуватися,- це людина, що зберегла працездатність. Всяке прояв життя - це рух. Усяка жива істота, подібна до людини, живе, творчо живе тільки тоді, коли зберігає свою працездатність. З цієї працездатністю у людини пов'язана і здатність радісно сприймати світ.
Проблема працездатності «старих» має не тільки емоційну сторону. Ми наводили статистичні дані про величезному збільшенні чисельності осіб похилого та старечого віку за останні 30-40 років у всіх високорозвинених країнах, в тому числі і у нас. І цілком природно постає питання: чи стануть старі люди тягарем для суспільства, яке зобов'язане буде їх утримувати за свій рахунок, або ж вони будуть повноправними діяльними членами цього суспільства? Але це може бути тільки за однієї умови - при збереженні працездатності.
Спробуємо з'ясувати, чи зберігається у людини і якою мірою здатність до діяльності в літньому і старечому віці.
Збереження працездатності пов'язано насамперед з фізичним станом людини, а в нього треба включати, як основне, стан його центральної нервової системи.
Людська різновид ссавців характерна насамперед тим, що в ній роль мозку, центральної нервової системи, є домінуючою. Мозок у людини розвивається одним з перших органів і гине останнім - як капітан корабля, який повинен останнім сходити із судна в момент його загибелі. Тому збереження працездатності тісно пов'язане з збереженням життєдіяльності головного мозку людини.
У главі про біологічні фактори старіння ми розберемо це питання з біологічної - анатомічної і фізіологічної сторони. Тут ми розглянемо тільки зовнішні прояви діяльності головного мозку людини, а такими насамперед є його працездатність.
Працездатність може бути фізичної і психічної. Але практично поділ між ними дуже відносна. В наш час надзвичайного розвитку техніки все більше і більше стирається різниця між фізичною і розумовою працею. Вченому, теоретику, вчителю, художнику, письменнику, будь-якій особі, що займається професією, яка вважається «професією розумової праці», потрібен і праця фізична. Хірург чи лікар - теоретик медицини займається фізичною працею, оглядаючи хворого, здійснюючи його лікування, роблячи операцію. Робочий, стежить за роботою складної машини, повинен займатися розумовою працею, без якого він не може ні зрозуміти роботи цієї машини, ні стежити за її виконанням, ні ремонтувати її. Всюди, на кожному кроці, у кожної людини ми бачимо поєднання розумової праці з фізичною. Сама життя, самий хід розвитку людства стирає відмінність між ними. І коли в Програмі КПРС йдеться про органічному поєднанні розумового й фізичного праці у виробничій діяльності, то цим тільки підкреслюється природний хід розвитку продуктивних сил сучасного суспільства, що знаходить своє кінцеве вираження в побудові комуністичного суспільства.
