Значення правильної клінічної оцінки змін артеріального тиску у спортсменів не підлягає сумніву. Мова йде не тільки про те, чи можна займатися спортом особам зі зміненим рівнем артеріального тиску, але і про виявленні та клінічної оцінки ранніх фаз і стадій гіпер - і гіпотонічної хвороби. На жаль, досі в спортивно-медичній практиці ще немає ясності і єдності думок з цього питання. Однак очевидно, що кожен випадок гіпер - та гіпотензії як у спортсменів, так і у займаються оздоровчою фізкультурою обов'язково вимагає диференційно-діагностичного аналізу. Хоча вимірювання артеріального тиску у займаються фізичними вправами проводиться спортивними лікарями вже давно, досі не визначено точно, такий же рівень властивий спортсменам.
Р. Ф. Ланг, А. Л. М'ясників і багато інші вважають, що спорт та фізична праця, якщо вони не надмірні, сприяють зниженню артеріального тиску.
У нашій країні систематично проводяться вимірювання артеріального тиску у різних груп населення для раннього виявлення його змін, а також вивчення впливу на його рівень зовнішніх факторів (характеру праці, статі, віку тощо). Однак серед спортсменів такі масові дослідження проводилися мало. Отримані різними авторами різні величини артеріального тиску спортсменів носять випадковий характер, що пояснюється, на наш погляд, наступними трьома обставинами. По-перше, в більшості випадків обстежувалось невелика кількість осіб, що визначало недостатню достовірність отриманих даних. По-друге, обстежені групи спортсменів далеко не завжди були однорідні, зазвичай, недостатнім був облік спортивної спеціалізації, тренувального періоду і т. д. Разом з тим відомо, що ці, як і інші чинники (особливо спрямованість тренувального процесу) істотно впливають на рівень артеріального тиску. І, по-третє, різні автори використовували різні критерії оцінки нормального артеріального тиску. Відоме значення має і методика його визначення.
Питання про нормативи артеріального тиску до цих пір не може вважатися остаточно вирішеним, тим більше, що з плином часу ці нормативи можуть бути змінені і повинні періодично переглядатися. В даний час у нашій країні переважна більшість авторів вважають нормальними наступні величини: систолічний - 100-129 мм рт. ст., діастолічний - 60-80 мм рт. ст. Правильність цих величин для осіб у віці до 39 років підтверджується роботами багатьох авторів [Молчанов Н. З, 1962; Рибкін І. А. та ін, 1965, мн. ін]. Ці нормативи використовуються у великій частині робіт, присвячених вивченню рівня артеріального тиску у спортсменів. Відносити до гіпер - і гіпотонічним станів слід лише ті, при яких артеріальний тиск виходить за межі вищевказаного діапазону норми. Враховуючи, що у спортсменів в значній більшості випадків артеріальний тиск знаходиться на нижній межі норми, слід звертати увагу і на показники, які знаходяться на верхній межі норми.
Підвищенням і зниженням артеріального тиску слід вважати не тільки одночасна зміна систолічного і діастолічного, але також зміни систолічного або тільки діастолічного тиску. Необхідно також надавати значення не тільки постійних змін артеріального тиску, але й одноразово чи багаторазово визначеним на загальному фоні нормального артеріального тиску.
Такі зміни безсумнівно свідчать про порушення реактивності вазомоторного апарату, і ці особи потребують уваги до себе.
Істотне значення для отримання точних величин має методика виміру. Артеріальний тиск вимірюють за допомогою ртутного або пружинного манометра і полою гумової манжети шириною 14 см і довжиною, достатньою для накладення на плече. Необхідність використання манжеток однакової ширини має величезне значення для отримання точних значень. При користуванні ртутним тонометром апарат встановлюють на горизонтальну поверхню. Манжетку рівно і щільно накладають на оголене плече. Нижній край манжети повинен знаходитися приблизно на 2 см вище області ліктьового суглоба. Рука повинна лежати вільно, і накладена порожня манжетка не повинна стягувати плече. Повітря швидко нагнітають в манжетку до тих пір, поки не зникне пульс на променевій артерії, після чого тиск у манжетці піднімають ще на 20-30 мм рт. ст. Потім нижче краю манжети, на те місце, де зазвичай пальпується ліктьова артерія, накладають голівку стетоскопа. Тиск у манжетці знижують зі швидкістю не більше 2-3 мм рт. ст. на кожен пульсової удар і при появі першого ясно чутного тони пульсового удару відзначають систолічний тиск. При подальшому зниженні тиску повітря в манжетці відзначають як момент ослаблення тонів, так і їх зникнення. Слід фіксувати обидві величини, причому діастолічний тиск відзначають в момент різкого ослаблення тонів. Важливо вимірювати тиск на обох руках, вважаючи його зниженим або підвищеним тільки тоді, коли воно знижений або підвищений на обох руках. Така єдина методика вимірювання прийнята ВООЗ (1962).
Перш ніж перейти до питань клінічної оцінки підвищеного і зниженого тиску у спортсменів, необхідно скласти собі ясне уявлення про загальний його рівень у осіб, що займаються спортом. Поряд робіт, в яких досліджено велику кількість спортсменів, це питання внесена певна ясність. Виявилося, що
у 70-80 % спортсменів тиск знаходиться в межах норми. Проте більше ніж у половини з них вона знаходиться на нижній межі норми, тобто від 100 до 119 мм рт. ст. для систолічного і 60-69 мм рт. ст. для діастолічного.
Таким чином, загальний рівень артеріального тиску у спортсменів знижений, однак це зниження не виходить за межі нормальних показників. Що ж стосується спортсменів з тиском вище або нижче норми, то обидві ці групи зустрічаються приблизно однаково часто, дещо частіше - спортсмени зі зниженим артеріальним тиском. За даними різних авторів, відсоток спортсменів зі зниженим артеріальним тиском становить від 10 до 19, в той час як з підвищеною - від 9 до 13.
Необхідно обмовитися, що мова йде про середні цифри, отриманих при дослідженні артеріального тиску у великої кількості спортсменів без урахування статі, віку, спрямованості тренувального процесу і кваліфікації. Разом з тим всі ці фактори чинять вплив на рівень артеріального тиску у спортсменів і повинні враховуватися при аналізі артеріального тиску у кожного конкретного спортсмена.
