Психофізіологічні аспекти працездатності

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

При розумовій праці основне навантаження несуть зоровий та слуховий аналізатори. Як показало їх дослідження, латентний період простої умовнорефлекторної реакції виявляється меншим на звуковий сигнал. За віковими десятиліть цей час збільшується і, наприклад, у групі 60-69-річних майже вдвічі більше, ніж у 20-річних. Протягом робочого дня латентний період так же, як правило, збільшується і у чоловіків, і у жінок. Час умовнорефлекторної реакції на світловий подразник, що чергується з диференціюванням, виявилося значно більшим, ніж на прості. З віком воно істотно збільшується, особливо в пенсійних групах чоловіків і жінок (табл. 10).

Таблиця 10. Латентний період (M±m) зорово-моторної реакції при комбінації сигналів (соті частки секунди)
Вік, роки Кількість обстежених Початок робочого дня Середина робочого дня Кінець робочого дня
20-29 років 30-39 » 40-49 » 50-59 » 60-69 » 39
94
51
50
32
29,8±1,38 29,1±0,78 35,2±1,52 38,6±1,49 50,0±2,89 30,5±1,26 31,2±8,84 36,9±1,36 38,7±1,47 49,7±2,06 30,8±1,47 35,1±0,99 39,9±1,93 42,2±1,90 56,1±2,76
При вивченні у віковому аспекті часу реакцій були розкриті багато фундаментальні закономірності старіння нервової системи і психічних функцій, що впливають на працездатність. Е. В. Бойко (1964) встановив, що закономірність вікової еволюції психічних реакцій є загальною як для мовних, так і для сенсорних реакцій. Після 18 років час реакції на різні подразники поступово подовжується у міру старіння організму.
Найбільш вірогідна гіпотеза, що пояснює збільшення часу реакції при старінні, - це затримка проведення імпульсу в синапсах. У літньому віці невелика варіабельність цього показника порівняно з іншими дозволяє вважати, що збільшення часу реакції є універсальним ознакою старіння.
В даний час накопичилося достатньо даних, що дозволяють вважати, що вже в сітківці ока відбувається складна обробка сигналів, що надходять з фоторецепторів (Н. Н. Любимов, 1964; В. Д. Глезер, 1966, і ін).
У зв'язку з цим методологічні прийоми та методичні підходи при вивченні розумової працездатності спрямовані на вивчення функціональної діяльності зорового аналізатора, так і психологічних функцій, пов'язаних із зоровим сприйняттям інформації. Вивчають різні характеристики уваги: концентрація, розподіл, стійкість, рухливість. Окремі ознаки, що характеризують увагу, тісно взаємопов'язані. Всі вони обумовлені внутрішніми особливостями організму, залежать від стану вищої нервової діяльності, психіки й значною мірою від зовнішніх факторів, пов'язаних з праць виття діяльністю, вихованням, умовами життя і соціальними чинниками.
Увагу розглядають як спрямованість і зосередженість психічної діяльності, мають вибірковий характер. Фізіологічною основою уваги є орієнтувальний рефлекс (В. П. Павлов, 1951) або реакція передбачення (П. До Анохін, 1966). Сутність уваги полягає в тому, що з багатьох каналів, по яких надходить інформація, один посилюється, а всі інші знаходяться в загальмованому стані. Існує припущення, що функцію підсилювача виконує сітчасте утворення, або ретикулярна формація (П. К. Анохін, 1975).
З точки зору відбивної, рефлекторній діяльності головного мозку, увага - це прояв дратівливого процесу у відповідній функціонально-динамічної структури. Концентрація цього збудження в корі головного мозку створює необхідні умови для оптимального побудови будь-якого психічного процесу. Виникнення стійких динамічних вогнищ в корі великих півкуль лежить в основі зосередження уваги людини.