Рентгенологічне дослідження

Найкращі результати при рентгенодіагностиці досягаються при правильному поєднанні обох основних методів рентгенологічного дослідження - рентгеноскопії та рентгенографії, із застосуванням у разі потреби контрастних методів дослідження. Особливо цінні результати можуть бути отримані при поєднанні в процесі полипозиционного дослідження просвічування і знімків в цілеспрямованих проекціях, включаючи положення хворого на боці (латероскопия і латерографія) при горизонтальному напрямку пучка рентгенівського випромінювання.
Найважливіша перевага рентгенографії перед рентгеноскопией полягає в тому, що променеве навантаження на обстежуваних і на персонал рентгенівських кабінетів при цьому значно менше.
При сучасних вимогах до протипроменевий захист (див.) слід при будь-яких обставинах обмежувати застосування рентгенівського випромінювання в процесі виконання рентгенодіагностичних процедур. Особливо необхідно захищати область гонад (статевих залоз), враховуючи, що, крім впливу на шкіру, випромінювання впливає і на внутрішні органи, в тому числі і на гонади, а поглинання останніми навіть невеликих доз є вкрай небажаним. Тому необхідно при всіх видах рентгенологічного дослідження обмежувати поле опромінення до оптимальних розмірів шляхом застосування тубусів і діафрагм, а всі інші частини тіла захищати від невикористаного випромінювання, звертаючи особливу увагу на захист гонад (особливо у дітей та осіб дітородного віку) з допомогою захисної просвинцованої гуми. Застосування алюмінієвого фільтра товщиною не менше 1 мм при рентгенологічному дослідженні є обов'язковою умовою безпеки, оскільки при цьому фільтрується (поглинається фільтром) найбільш м'яка частина випромінювання, яка при відсутності фільтра поглиналась б шкірою. При роботі з випромінюванням підвищеної жорсткості доцільно збільшувати товщину фільтра до 2-3 мм. Шкірно-фокусна відстань, тобто відстань від фокуса рентгенівської трубки до поверхні шкіри, не повинно бути менше 35 див.
При запису і прийомі хворих на рентгенологічне дослідження необхідно з'ясувати, чи не піддавалися вони в найближчий час рентгенологічного дослідження, що супроводжується значними променевими навантаженнями. До таких рентгенологічним дослідженням ставляться багаторазові знімки черепа, попереково-крижового відділу хребта та тазу, томографія цих областей, а також більшість методів рентгенологічного дослідження із застосуванням контрастних речовин, зокрема ангіографія (див.), бронхографія (див.), гепатолиенография (дослідження печінки - гепатография і селезінки - лиенография), іригоскопія (див.), урографія (див.), холецистографія (див.). Ці і подібні їм рентгенологічні дослідження, які супроводжуються досягненням гранично допустимої дози (див.) випромінювання, можуть бути повторені не раніше ніж через 6 тижнів. Особливої уваги з боку середнього медперсоналу вимагає спостереження і контроль за ретельною підготовкою хворих до складних рентгенологічних досліджень із застосуванням контрастних речовин. Інструкції з підготовки хворих до рентгенологічного дослідження, розроблені лікарем-рентгенологом, повинні бути в кожному рентгенівському кабінеті. Суворе їх виконання забезпечує успіх рентгенологічного дослідження і позбавляє хворих і персонал від необхідності непотрібних повторних досліджень.
Роль середнього медичного та технічного персоналу при виробництві основних методів рентгенологічного дослідження різна. Якщо при просвічуванні завдання зводиться в основному до забезпечення нормальних заданих режимів роботи апарата і до дотримання необхідних заходів протипроменевий захисту, а робота по дослідженню хворого при цьому цілком виконується лікарем, що виробляють просвічування, то при рентгенографії роль рентгенолаборанта істотно зростає, стає більш активною і відповідальною.