Летальний результат під час нефрогенного набряку легенів викликаний комплексом обумовлених гипергидратацией порушень - підвищенням внутрішньочерепного тиску з набряком мозку, тяжкою легеневою недостатністю, вдруге виникає в результаті гіпоксемії та гіперволемії серцевою недостатністю (De Pass, 1956; Alwall, 1963), а в ряді випадків і нирковою недостатністю як такої.
На думку Alwall, Kjellstrand (1963), хороші можливості коригувальної терапії не дозволяють розглядати нефрогенний набряк легень як орієнтир для прогнозу в кожному окремому випадку.
В нашій клініці з 38 хворих з нефрогенним набряком легенів загинуло при наявності його ознак 17 (44,7%), 6 хворих в розпалі першого епізоду, 8 хворих через 2-4 тижні при зменшенні або майже повному зникнень змін в легенях і 3 хворих при черговому їх рецидив.
Все викладене дозволяє характеризувати нефрогенний набряк легень як своєрідний синдром, розвиток якого обтяжує перебіг гострої або хронічної ниркової недостатності і, значно рідше, гломерулонефриту з достатньою функцією нирок.
Найбільш яскравими ознаками нефрогенного набряку є задишка і напади задухи, нерідко помилково расцениваемые лікарями як прояви слабкості лівого шлуночка і застою в малому колі. Завдяки відсутності специфічних перкуторний і аускультативно змін, основним методом діагностики цього синдрому служить рентгенографія органів грудної клітки.
Відсутність клінічних симптомів і безсумнівна роль гіпергідратації у розвитку нефрогенного набряку легенів диктують необхідність для раннього його виявлення регулярно спостерігати за вагою тіла хворих нирковою недостатністю і проводити щотижня рентгенологічне обстеження органів грудної клітки.
Основним методом лікування нефрогенного набряку легенів є дегідратація з допомогою ультрафільтрації або примусовою діареї.
Безсумнівний інтерес представляють для уточнення особливостей вентиляції при нирковій недостатності результати досліджень функції зовнішнього дихання.
Для оцінки вентиляційної здатності легень у цієї категорії хворих здебільшого вивчають три основні групи показників - механічні фактори дихання, легеневі об'єми і характер вентиляції.
Про механіку дихального акту, ступеня використання і виснаження резервів вентиляції дозволяють судити величини максимальної вентиляції легень (МВЛ), резерву вентиляції (РВ) в. певною мірою, показників швидкості руху повітря повітряними шляхами - форсованої життєвої ємності (ФЖЕЛ I), потужності вдиху і потужності видиху (по. вд. і по. вид.). Зменшення величин МВЛ і РМ 3. А. Дмитрієва (1968) знайшла у 13 з 16обследованных нею хворих ХНН, А. А. Фаерман (1972) дещо рідше - у 2/3 хворих з термінальною стадією ХГН. За його спостереженнями ступінь цього зниження залежала від активності процесу (середня величина МВЛ становила при загостренні ХГН 66,7% належної, в періоді ремісії - 79,0% належного). Незакономерное і не дуже значне зменшення величини по. вд., по. вид. і ФЖЕЛ М 3. А. Дмитрієва (1968), А. А. Фаерман (1972), Daum та ін. (1965) пояснюють не лише помірним порушенням бронхіальної прохідності, але і зниженням еластичності легеневої тканини.
Зміни показників, що характеризують механіку дихання, були виявлені і в наших дослідженнях, проведених у 63 хворих ХНН, 39 з них страждали ХГН, 17 - хронічним пієлонефритом, 3 - амілоїдозом, 2 - полікістозом нирок і 2-гідронефрозом. Майже 2/3 хворих на ХГН були молодше 40 років, серед хворих іншими захворюваннями нирок переважали особи у віці 41-60 років (17 з 24). Кількість чоловіків і жінок було майже однаково (відповідно 30 і 33). Тяжкість ХНН за прийнятою в клініці класифікації відповідала I стадії у 23 хворих, IIA-у 17, ІІБ - у 9 і III - у 14 хворих.
Контрольну групу склали 20 здорових осіб у віці 20-42 років.
Для оцінки вентиляційної здатності легень проводився запис після 30-хвилинного відпочинку спірограмми на спірографи СГ-IM, визначення по. вд. і по. вид. на пневмотахометре Вотчала і функціонального мертвого простору за формулою Бору для розрахунку альвеолярної вентиляції (АВ) і оцінки ефективності вентиляції по співвідношенню АВ/МОД.
Крім того, у частини хворих вивчалася дифузійна здатність легень (ДЛсо) в умовах стійкого стану з застосуванням малої концентрації окису вуглецю і розрахунком її фракційного поглинання (ФПсо).
