Показники, що характеризують механіку дихання, виявилися зменшеними в цих дослідженнях у 69,8% хворих. Завдяки цьому середні величини МВЛ (85,9+4,58% належного) і РВ (47,3+3,06 л) були хоча і на нижчої межі норми, але статистично значуще (t=5,5 і t = 5,4) меншими, ніж у осіб контрольної групи, у яких вони становили 130,5±6,57% належної та 89,5+4,61 л. Показники пневмотахометрії (середні величини потужності вдиху 2,98+0,14 л/з, потужності видиху - 2,97+0,15 л/с) також були істотно знижені (t=11,8 і t=8,9) порівняно з результатами обстеження здорових осіб (середні величини потужності вдиху 6,05+0,21 л/з, потужності видиху 5,99+0,18 л/с). Подібні зміни цих показників у хворих з відсутністю клінічних ознак ураження бронхіального дерева обстриктивного характеру припустимо розглядати як прояв порушень механіки дихання.
При оцінці легеневих обсягів у 25-50% хворих знаходять зменшення життєвої ємності легень (ЖЕЛ). Середні її величини складають 80,8-92% належної, а при загостренні основного захворювання - 65,1 % належної. Одночасно достовірно знижуються величини резервного об'єму вдиху (РОВд.) і видиху (РОвыд.) (3. А. Дмитрієва, 1968; Ф. Е. Лихтман, 1949; Т. Н. Суковатых, 1961; А. А. Фаерман, 1972; Daum та ін, 1965). Лише А. Д. Тодоренко (1969) вважає, що величина Рввс у більшості випадків не змінюється або навіть зростає при ХНН.
Що стосується статичних легеневих об'ємів, то, за даними А. А. Фаермана (1972), середня величина залишкового об'єму (ОО) становить у хворих на ХГН з нирковою недостатністю в період ремісії 94% належної і тільки при загостреннях знижується до 72% належної. У зв'язку з цим статистично достовірне зменшення загальної ємності легень (ОЕЛ) автор пов'язує головним чином зі зниженням ЖЕЛ. У той же час Daum та ін. (1965) знаходили виражене зменшення ОО і ОЕЛ майже у всіх хворих гострою та хронічною нирковою недостатністю.
В наших спостереженнях зменшення легеневих об'ємів було виявлено у 55,5% хворих ХНН. Однак завдяки тенденції до їх зниження і у решти обстежених хворих середні величини ЖЄЛ (86,0±2,25% належного), Рввс. (2,21 ±0,19 л) і РОвыд. (0,44±0,035 л) були суттєво меншими (t=5,3; t = 4,2; t = 8,7), ніж в контрольній групі (ЖЕЛ 103,6±2,44% належної, Рввс, 3,21 ±0,14 л, РОвыд. 0,87±0,08 л).
Велику увагу приділяють при нирковій недостатності змін показників вентиляції. Значне збільшення хвилинного об'єму дихання (МОД) знаходили у 44,4-50% хворих на ХГН та пієлонефрит з порушенням азотовидільної функції нирок (Я. Д. Бондаренко, 1958; 3. А. Дмитрієва, 1968; Ф. Е. Лихтман, 1949; А. Д. Тодоренко, 1968; А. А. Фаерман, 1972; Thiele, Anders, 1966). У спостереженнях А. А. Фаермана (1972) середня величина МОД становила при цьому 120% належної, за даними 3. А. Дмитрієвої (1968) - 183% належної, а А. Д. Тодоренко (1968) виявив величини МОД більше 150% належної у половини хворих.
На відміну від первинної легеневої патології гіпервентиляція при ХНН нерідко відрізняється чіткою тенденцією до уражень дихання, аж при вираженому ацидозі до 8 - 10 подихів в 1 хв, і збільшення дихального об'єму (ДО) (Ф. Е. Лихтман, 1949; А. Д. Тодоренко, 1968; А. А. Фаерман, 1972; Thiele, Anders, 1966, 1967). Одночасно з збільшенням МОД зростає і АВ, у зв'язку з чим співвідношення АВ/МОД майже не змінюється (А. А. Фаерман, 1972; Thiele, Anders, 1966, 1967)
Поглинання кисню (ПО2), за даними Я. Д. Бондаренко (1965) і А. Д. Тодоренко (1969), при ХНН зменшено, а за спостереженнями Binet та ін. (1949) - навіть при гіпервентиляції не змінюється. Ф. 3. Лихтман (1949) вважає, що у одних хворих величина П02 відповідає рівню вентиляції, у інших відносно знижена.
Незалежно від відмінностей в оцінці змін П02 коефіцієнт використання кисню (КИ) у більшості хворих при зростанні вентиляції зменшений (Ф. Е. Лихтман, 1949; А. Д. Тодоренко, 1969; А. А. Фаерман, 1972).
Аналіз показників вентиляції у обстежених нами хворих виявив схильність до збільшення МОД, достигавшего у 52,3% хворих 150-376% належної його величини. Поєднання в цих випадках статистично достовірного зростання МОД, внаслідок значного почастішання і поглиблення дихання, з вираженим зниженням коефіцієнта використання кисню (табл. 61) дозволяє розцінювати такий тип дихання як справжню гіпервентиляцію. У той же час співвідношення АВ/МОД, що відбиває ефективність вентиляції, у подібних хворих завдяки збільшенню АВ істотно не змінювалося. Відмінності в даних окремих авторів про частоту і ступеня зміни МОД і його компонентів можуть, ймовірно, залежати від різної частоти і вираженості істинної гіпервентиляції в обстежених групах хворих на ХНН і труднощів її виявлення при сумарному аналізі всього матеріалу з-за відсутності суттєвої різниці в середніх величинах більшості показників.
Що стосується дифузійної здатності легень, то Daum та ін. (1965) знаходили її зниженою у 87,5% хворих гострою та хронічною нирковою недостатністю. За спостереженнями Thiele та ін. (1968), зменшення дифузійної здатності альвеолярних мембран виникає головним чином при нефрогенний набряку легенів. У той же час гіпервентиляція, що протікає зі збільшенням АВ, супроводжується значним зростанням величини ДЛсо внаслідок збільшення площі дифузії (Thiele, Anders, 1967).
