Небезпечним моментом активації сечової інфекції є видалення дренуючого сечовий міхур уретрального катетера, так як після цього залишається відносно замкнутий простір, яке стає джерелом бактеріємії. Превентивне лікування антибіотиками до часу видалення уретрального катетера запобігає розповсюдженню інфекції в навколишні тканини і в струм крові. Для профілактики і зниження частоти бактеріурії і бактеріємії в післяопераційному періоді доцільно в передопераційному періоді провести короткостроковий курс антибіотикотерапії з використанням цефалоспоринів, що володіють широким спектром антибактеріальної активності [Мазо Е. Б., 1985]. За 30 хв до аденомектомії вводиться внутрішньовенно 1 г цефазоліну. Для внутрішньовенного микроструйного введення препарат розводять у 10-20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози. Наступне введення цефазоліну продовжують внутрішньом'язово по 1 г з інтервалом 8 год протягом 5 днів. При відсутності інфекції до операції використовується скорочений курс антибіотикопрофілактики протягом доби. Після початкового внутрішньовенного введення 1 г цефазоліну у подальшому обмежуються двома внутрім'язовими ін'єкціями по 1 г препарату через 8 і 16 год. В останні роки для профілактики сечової інфекції успішно використовують цефалоспорини третього покоління (цефотаксим, моксалактам, цефтазидин). Результати короткострокового курсу лікування цефотаксимом у періоді підготовки до відкритої або трансуретральной аденомектомії представлені в роботі P. Prokocimer і співавт. (1986). Цефотаксим вводився внутрішньовенно повільно протягом 3 - 5 хв в дозі 20 мг/кг за 1-2 год до операції. Друге внутрішньовенне введення препарату в тій же дозі виконувалося через 4 год після аденомектомії. Профілактичне застосування цефотаксиму знизило частоту сечової інфекції у найближчому післяопераційному періоді з 30 до 4 % в групі хворих аденомою передміхурової залози, які зазнали трансуретральной резекції, і з 46 до 4,5% при відкритої аденомектомії. Введення антибіотика в зазначеній дозі створювало його оптимальну концентрацію в сечі - більш ніж 50 мкг/мл протягом 8 год після операції. Крім того, в тканини віддалених аденоматозних вузлів виявлено акумуляція цефотаксиму у концентрації 10 мкг/мл порівняно з цефалоспоринами першого покоління цефотаксим володіє широким спектром активності і низькою нефрогенної токсичністю.
Перевага короткого профілактичного курсу лікування антибіотиками полягає в зниженні післяопераційної бактеріурії та ймовірності розвитку резистентності патогенної мікрофлори до антибіотиків. Показник бактеріурії є важливим діагностичним фактором, що визначає тактику лікування сечової інфекції до операції. При виборі методики лікування вторинного пієлонефриту, циститу, уретриту, простатиту, аденомита необхідно також керуватися фазою активності запального процесу на підставі клінічних симптомів та даних лабораторних досліджень (ступінь лейкоцитурії, «активні» лейкоцити в сечі). Загострення хронічного пієлонефриту або спалах гострого пієлонефриту в передопераційному періоді вимагають тривалої і інтенсивної терапії та виконання аденомектомії у два етапи з інтервалом між ними 1 - 3 міс. Виняток становлять хворі з ретротригональным зростанням аденоми передміхурової залози, яким повинна бути здійснена невідкладна аденомектомія. Основним компонентом у комплексі лікування сечової інфекції є антибактеріальна терапія.
Ретельним підбором антибіотиків в залежності від чутливості до них виділених бактерій у комбінації з сульфаніламідами, похідними хиноксилина, нітрофурану, 8-оксихіноліну, нафтиридина можна досягти позитивного лікувального ефекту.
