Антибактеріальна терапія поєднується з патогенетичним лікуванням, спрямованим на нормалізацію імунологічних реакцій організму, корекцію гемодинамічних і обмінних порушень в нирках, а також включає неспецифічну протизапальну терапію, вітамінотерапію, дієту. Безладне лікування антибіотиками в передопераційному періоді без урахування чутливості до них виділеної патогенної мікрофлори в більшості випадків призводить до підвищення ризику тромбоемболічних ускладнень, погіршення стану серцево-судинної системи, загострення хронічної ниркової недостатності, відсутності лікувального ефекту.
Серед ускладнень антибіотикотерапії найбільш значущі алергія аж до шоку, приєднання грибкових інфекцій, перехід гострих захворювань у важковиліковні хронічні. Ускладнення антибіотикотерапії є наслідком дії препаратів на систему імунного захисту організму з розвитком імунної недостатності або перекрученням імунних реакцій. Антибіотики лише гальмують або блокують розмноження бактерій, а руйнують і виводять їх з організму клітини імунної системи, без нормальної роботи яких неможливо ліквідувати інфекцію. Таким чином, успіх антибіотикотерапії визначається адекватним функціонуванням імунної системи і використанням імунокорекції для стимуляції імунних реакцій, депресія яких нерідко поєднується з лікуванням антибіотиками. При призначенні антибіотиків необхідно враховувати вік хворих, нефротоксичність антибіотика, концентраційну здатність нирок, щоб уникнути кумуляції препарату в організмі, особливо небажаної на тлі хронічної ниркової недостатності. При значному порушенні видільної функції нирок не може бути досягнута висока антибактеріальна концентрація препарату в сечі, що не дає можливості досягти позитивного лікувального ефекту. Антибактеріальна терапія найбільш ефективна при нерізко вираженому порушенні функції нирок, зміст аминоазота в крові до 42,8 ммоль/л, кліренс ендогенного креатиніну 40 - 50 мл/хв. Этиотропность антибіотикотерапії (вибір та призначення препарату з урахуванням властивостей виділених при посіві сечі патогенних мікроорганізмів) є її основним принципом, який необхідно суворо дотримуватися, особливо в зв'язку з широким поширенням стійких форм збудника сечової інфекції. Позитивним лікувальним ефектом при лікуванні сечової інфекції мають Пенициллиназоустойчивые і малотоксичні напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, карбеніцилін, ампіокс) широкого спектра дії. Ампіцилін має високу ефективність при лікуванні сечової інфекції, викликаної Е. coli, протеєм, ентерококами або змішаною інфекцією, так як він виділяється у незміненому вигляді з сечею у високій концентрації. Ампіцилін по дії на Е. coli, гемофильную паличку, більшість коків перевершує карбеніцилін, але малоефективний у відношенні синьогнійної палички. При генералізованої сечової інфекції його можна поєднувати з іншими пеніцилінами або аміноглікозидами. Ампіциліну тригідрат призначається всередину по 0,5 г 3 - 4 рази в день, ампіциліну натрієва сіль - внутрішньом'язово по 250 - 500 мг кожні 4 -6 год (добова доза - 1 -3 м). У важких випадках ампіциліну натрієва сіль може бути введено внутрішньовенно (мікроструйно або крапельно) у дозі 250 - 500 мг розчиненої в 10 - 20 мл води для ін'єкцій або ізотонічного розчину натрію хлориду. Карбеніциліну динатрієва сіль є ефективним напівсинтетичним пеніциліном при лікуванні інфекції сечових шляхів, значною мірою виділяється нирками і володіє високою активністю по відношенню до грамнегативної флори, синьогнійної палички і Е. coli. Препарат не впливає на штами стафілококів, що утворюють пеніциліназу. Карбеніциліну динатрієва сіль вводиться внутрішньом'язово по 1 г 4-6 разів на добу (добова доза - 4 -8 м), тривалість лікування - 10-14 днів. При важких формах сечової інфекції доцільно комбіноване лікування карбенициллином з гентаміцином; препарати слід вводити окремо, не змішуючи їх в одному шприці, щоб запобігти інактивації карбеніциліну.
