Шляхи передачі інфекційних захворювань

Майже при всіх дитячих інфекційних захворюваннях мікроби і віруси - збудники хвороби - перебувають у хворого на слизових оболонках носа, глотки, горла і верхніх дихальних шляхів (при кору, коклюші, скарлатині, дифтерії, грипі, грипоподібних захворювань і ін). При розмові, кашлі, чханні разом з найдрібнішими крапельками слини і мокротиння збудники хвороби розсіюються в повітрі і, потрапляючи в організм здорової дитини, заражають його. Встановлено, що дрібні крапельки слини можуть розкидатися у повітрі на відстань до 3 метрів, а іноді й значно далі. Чим менше крапельки мокротиння і чим дрібніше збудник хвороби (наприклад, вірус кору та грипу), тим на більші відстані вони розсіюються в повітрі. Вважають також, що величина крапельок залежить від в'язкості слини і мокротиння. Наприклад, при коклюші слина і мокрота дуже в'язкі, тягучі, тому крапельки утворюються більші і вони розсіюються від хворого на відстань до 2-3 м.
А при горі та грипі виділення з носа та харкотиння більш рідкі і утворюються дрібні крапельки переносяться з струмом повітря на десятки метрів.
Тому хворого на кашлюк достатньо ізолювати в окремій кімнаті, стежити, щоб інші діти в квартирі з ним не зустрічалися, і вони не захворіють. При кору ж і грипі цього недостатньо: з током повітря дрібні крапельки зараженої слини розсіюються по всій квартирі, і всі знаходяться в ній не хворіли на кір дітей потрібно вважати заразилися. Такий шлях передачі інфекції називається повітряно-крапельним. При кору, коклюші, грипі, грипоподібних захворювань, краснусі, вітряній віспі й свинці цей спосіб зараження є основним. Тому зараження здорової дитини відбувається тільки при зустрічі його з хворим.
Мікроби і віруси - збудники зазначених захворювань - дуже нестійкі і дуже швидко гинуть у зовнішньому середовищі. Тільки в рідкісних випадках, якщо, наприклад, на іграшку під час кашлю потрапила мокротиння хворого на кашлюк і її тут же взяв у рот здорова дитина (хоча і перебуває в іншій кімнаті), він може заразитися. У висохлих ж крапельках мікроб гине. Тому практично при зазначених захворюваннях зараження через речі не відбувається.
Однак при скарлатині, дифтерії, дизентерії, натуральної віспи, коли збудники можуть тривалий час зберігати життєздатність, джерелом поширення інфекції може бути не тільки сам хворий, але і речі, на які падали виділення хворого - білизна, іграшки, посуд, а також особи, які доглядали за хворим або мали з ним контакт. Особливо суттєве значення у поширенні інфекції відіграє недотримання особистої гігієни доглядають за хворим дорослими (якщо вони не миють руки і не знімають халат, відходячи від хворого).
У поширенні хвороби беруть участь і здорові носії інфекції. Наприклад, нерідко діти і дорослі, особливо що мали контакт з хворими на дифтерію, зі слизової носа або зіву виділяють дифтерійного мікроба, хоча самі при цьому залишаються здоровими. Вони є бациллоносителями і можуть бути джерелами розповсюдження дифтерії.
На закінчення вважаємо за потрібне повторити, що основним джерелом поширення інфекції приходь сам хворий, особливо при інфекціях з нестійкими/збудниками. При інфекціях зі стійкими збудниками, крім хворого, джерелом розповсюдження хвороб можуть бути бацилоносії, а також речі, що були у вжитку у хворого.