Безсумнівно, з віком у нашому організмі відбувається ряд біохімічних, морфологічних і інших змін. Всі вони мають передусім кількісний характер. Тому, якщо виходити з припущень В. В. Давидовського, їх можна розглядати як процеси зниження життєдіяльності організму. В Інституті геронтології АМН СРСР було зазначено, що «при старінні в значному числі випадків відмічається зниження чутливості органів і тканин до дії нервових подразників і . підвищення до дії хімічних» (Ст. Фролькіс). Як ми бачимо, це правило не абсолютно, хоча тут і йдеться про «значному числі випадків». Той же автор відзначає, що при старінні організму «встановлюється новий рівень нейрогуморальної регуляції... новий якісний рівень регуляції функцій організму, який, мабуть, є закономірним етапом індивідуального розвитку організму».
Ці малозрозумілі загальні зауваження не розкривають сутності процесів старіння. Але в роботах Інституту геронтології та доповідях на скликаних їм всесоюзних конференціях зазначаються факти, що представляють набагато більший інтерес для розуміння цієї проблеми: процеси старіння позначаються в усьому, що пов'язане з дією центральної нервової системи. Правда, більшість робіт були проведені на тваринах, а ми знаємо, наскільки треба бути обережним при перенесенні наших методів і висновків по відношенню до людини. Але і досліди на тваринах говорять в першу чергу про роль нервової системи в процесі старіння.
Ст. Фролькіс говорить, що «при старінні настають зміни в різних ланках рефлекторної регуляції організму». Так, наприклад, «компенсаторні реакції рецепторів, спрямовані на відновлення кров'яного тиску, у старих тварин виражені слабше, ніж у молодих». Причиною цього є ослаблення еластичності судин. Але це послаблення еластичності не є наслідок ослаблення нервової системи? «Нервова клітина при старінні,- пише той самий автор,- часто стає більш раздражимой, але легше истощимой». Отже, знову-таки і тут ми маємо справу з якимось ослабленням нервової системи. «Функціональні зміни виникають і в інших ланках рефлекторної дуги: периферичних синапсах, гангліях, нервових центрах».
Ще І. П. Павловим і його учнями були відзначені основні особливості зміни вищої нервової діяльності, динаміки умовних рефлексів при старінні організму. Цілий ряд авторів, в тому числі і Ст. Фролькіс, відзначають, що «в старості слід розрізняти як прояви згасання, так і виникнення нових пристосувальних механізмів...» «Виявилося, що активний відпочинок в старості більш ефективний, ніж пасивний».
Всі ці дані говорять про основну роль центральної нервової системи - регулятора всіх функцій людського організму - в явищах старіння.
Шляхом подразнення нервової системи через різні органи, що знаходяться в стані шоку, ослаблення, гальмування, вдавалося домогтися їх пожвавлення, відновлення їх діяльності. Але тут пожвавлення відбувалося не за рахунок прямої дії на цей орган, а через нервову систему. Саме вона і є основою нашого життя, і саме вмирання цієї системи є і смертю організму.
Один з найвидатніших дослідників в області пожвавлення людського організму після клінічної смерті його, В. А. Неговський, пише: «Питання про сутність життя і смерті може вирішуватися на різних рівнях. Важливим є вирішення цього питання на клітинному і молекулярному рівні, бо саме тут з'ясовується загальна природа живого... Смерть клітини характеризується припиненням обміну речовин у ній. Смерть складного організму не може бути зведена просто до смерті клітин, з яких він складається. Насамперед тому, що життя складного організму супроводжується безперервною загибеллю і виникненням знову клітин ряду органів і систем організмів. Гинуть і слущиваются клітини шкіри і її похідних, гинуть і утворюються знову протягом усього життя клітинні тільця крові та інші похідні сполучної тканини. Гинуть і знову виникають клітини печінки, нирок, селезінки, м'язів. І незважаючи на загибель маси цих складових елементів організму, він продовжує жити як одиниця, як єдине ціле...»
