Нам здається, що справа не стільки в тому, що їм важко перебудувати існуючі умовні рефлекси, скільки в тому, що ця перебудова в капіталістичних країнах відбувається у важких соціальних умовах, в дуже швидкому темпі і весь час підганяється вимогами заробітку, страхом втрати роботи. Але вона може і повинна відбуватися нормально, шляхом порушення у людей похилого віку інтересу до нових умов роботи, до нової техніки. Якщо, як ми бачили, у людини до глибокої старості зберігаються нормальні психічні і творчі здібності, то ясно, що він може в будь-якому віці перебудовувати і свій динамічний стереотип. Інакше кажучи, пристосовність до нових темпами і нових технічних форм роботи у старих людей не гірше, ніж у молодих, і, бути може, навіть краще. Адже в кожній новій технічній формі роботи завжди залишаються еле менти старої форми, старих навичок, старих рухів. Отже, пристосування до нових форм роботи буде тільки деяким відхиленням від старих форм, точніше - їх розвитком.
Тому ми не можемо погодитися з тим, що пристосовність людей в літньому і старечому віці до новим технічним вимогам роботи знижується.
Наведені нами у цій главі дані мають першорядну важливість для пояснення соціально-гігієнічного значення старіння і для вказівки шляхів до збільшення тривалості життя людини.
Якісну відмінність людини і вищих тварин, пов'язане з надзвичайним розвитком центральної нервової системи, зумовлює у нього весь процес старіння. У нижчих тварин з уповільненням обміну речовин в організмі пов'язана тривалість їх життя. У людини уповільнення обміну речовин веде до її вкорочення, до захворювань (діабет, ожиріння, артрити і т. д.), скорочують її тривалість. Тому не можна розглядати серйозно пропозиції подовжувати біологічну тривалість життя, уповільнює обмін речовин. Це призвело б до уповільнення темпу всіх фізіологічних функцій, але перш за все тих, які прямо або побічно обслуговують центральну нервову систему.
Загальний закон людського організму, досить детально розібраний нами раніше,- це те, що старіння менше вражає і пізніше все починається в тому органі, який найбільше працює.
Але чи ми можемо змусити мозок працювати більше, щоб таким шляхом затримати її старіння?
Звичайно, можемо. Всяка робота, що вимагає діяльності мозку, покращує, зміцнює його функцію. Тепер, коли в будь-якій професії розумову працю так само необхідний, як і фізичний, коли все більше і більше стирається різниця між розумовою і фізичною працею, тобто між людьми розумової і фізичної праці,- діяльність мозку все підсилюється і продовжується. А разом з тим продовжується і тривалість нашого життя.
При комунізмі, коли практично не буде різниці між людьми розумової і фізичної праці, безперервна робота центральної нервової системи буде так само необхідна, як і робота органів фізичної праці. Такий, здавалося б, суто біологічний закон - подовження життя у найбільш працюючих органів - буде і законом соціального життя. Тривалість життя людини збільшиться в силу більшої тренування центральної нервової системи, внаслідок більшої її діяльності.
Вже і тепер у нас в СРСР мільйони, десятки мільйонів людей вчаться, працюють розумово, чого не було в царській Росії і чого немає і тепер у величезній більшості капіталістичних країн. Це постійне навчання, постійна робота мозку, за умови, що вона не надмірна, що вона чергується з відпочинком, що вона не викликає перевтоми мозку, а отже, й послаблення центральної нервової системи, є одним із чинників зміцнення останньої, отже, фактором збільшення середньої тривалості життя.
Так, чисто соціальний фактор робить своє пануюче вплив на біологічний фактор. Залучення мільйонів людей в розумову діяльність відповідає закономірності біологічного фактора.
Вмирання людини є продовженням процесу старіння, яке триває протягом багатьох років. Як і старіння, вмирання і смерть - тривалий процес, хоча і в ньому відбувається стрибками перехід від одного стану до іншого. І все-таки цей період вмирання характеризується в першу чергу послідовними станами нервової системи. Весь він по суті є згасанням різних форм і функцій центральної нервової системи. Так, при вмиранні спершу згасають складні функції вищих відділів мозку, а пізніше всього функції найбільш «древніх» відділів мозку - його стовбура (Ст. А. Неговський).
Зміни в діяльності серця при вмиранні знову-таки тісно пов'язані з згасанням нервової системи: при вмиранні змінюється характер поширення збудження в м'язі серця, порушується автоматизм серцевої діяльності. Але і те й інше явище залежить від нервової системи, як вегетативної, так і загальної. Автоматизм скорочень серця в тому і полягає, що при відомому межі його наповнення кров'ю порушуються чутливі рецептори міокарда і переданий ними імпульс в центральну нервову систему змушує м'язи скорочуватися. Це в точності схоже на різні автоматичні пристосування в механіці, коли порушення функціонування тієї чи іншої машини моментально передається відповідним електричним пристосувань і викликає зупинку роботи цієї машини.
