Природно задати питання, що визначає вибір тієї чи іншої стратегії в конкретних умовах. Якщо стратегії рівноймовірні, то вибір буде здійснюватися випадковим чином. Якщо ж ймовірність вибору стратегій неоднакова, то тоді, звичайно, швидше буде використана більш ймовірна стратегія. Ці міркування досить банальні. Але вони тим не менш дозволяє дуже чітко сформулювати наслідку, що випливають з теорії стадій, і протиставити їх прогнозам, зробленим на основі моделі поступового навчання. Припустимо, що дитина знаходиться на тон стадії розвитку, коли кожна стратегія равновероятна - ймовірності вибору стратегії «руху» і «місцеположення» рівні 50%. У відповідь на появу спочатку рухався, а потім зупиняється предмета дитина може застосувати стратегію поводження з рухомим предметом. В цьому випадку він буде помилково продовжувати простежування після зупинки предмета. З іншого боку, він може вибрати стратегію поводження з нерухомим предметом. На цей раз він не зробить помилки, припинивши відстеження і фіксуючи нерухомий предмет. Таким чином, в описаній ситуації можна було б очікувати появи помилок у 50% випадків - відповідно з ймовірностями вибору стратегій. Правильним є і зворотне міркування для ситуації пред'явлення нерухомого предмета то в одному, то в іншому становищі.
Яким чином зміниться кількість помилок при переході на наступну, III стадію розвитку? Відповідно до теорії Піаже, ніяких поступових змін не буде. Виконання не буде поліпшуватися, залишаючись на рівні, який визначається ймовірністю вибору стратегій (50%) аж до раптового й повного-поліпшення. При цьому ймовірність вибору однієї з стратегій впаде до нуля, а об'єднана стратегія буде застосовуватися незалежно від того, з яким предметом буде мати справу немовля. По моделі поступового навчання ймовірності помилок руху і помилок розташування повинні знижуватися поступово. В табл. 7.5 показано розподіл помилок, отриманих на групі дітей задачі стеження. Ці дані є результатами останньої серії дослідів, в якій дитина робив хоча б одну помилку. У всіх наступних серіях виконання було безпомилковим. В цій останній серії з помилками виконання точно збігалося з передбаченнями теорії Піаже: середня ймовірність помилок становила 50% і не було ніяких вказівок на її зниження.
Таким чином, створюється враження, що динамічна модель протиріч та врівноваження Піаже має резервними пояснювальними можливостями, принаймні згідно з описом переходу уявлень про предмет від стадії II до III стадії. Суперечність може прискорювати розвиток, вправу без протиріччя не веде до розвитку; саме ж розвиток супроводжується порушеннями безперервності, представляючи собою скоріше концептуальну революцію, ніж поступову еволюцію.
Чи може модель Піаже прояснити також більш пізні стадії розвитку уявлення про предмет? Я вже писав в іншій роботі (1967), що протиріччя необхідно для виникнення пошуку предметів, які зникли незрозумілим для немовляти чином. П'ятимісячний малюк вже ідентифікує предмети за ознаками, а не за положенням у просторі. Це означає, що дитина може дізнатися предмет, коли бачить його в іншому місці і в інший час - навіть якщо він не знає, як предмет потрапив з одного місця в інше. Коли діти молодше п'яти місяців стикаються з нез'ясовним для них зникненням, вони дійсно ведуть себе так, як якщо б предмет перестав існувати. Немовлята не роблять жодних спроб знайти його. Коли предмет показується знову, вони ведуть себе по відношенню до нього так, як по відношенню до нового предмета, про що свідчить латентний період їх відповідей і аналогічні дані. Дорослі, зіткнувшись з таким незрозумілим зникненням предмета (за Мишотту), схильні дати наступне пояснення: «Предмет наче розтанув у повітрі, але я знаю, що він повинен десь бути». Немовля ще не набув здатності до таких «але». Однак незабаром після виникнення ідентифікації на основі ознак дитина починає шукати зниклі предмети. Хоча цей пошук ведеться досить погано - у такому віці важко багато чого очікувати, але це, безсумнівно, пошук. Коли предмет з'являється знову, дитина ставиться до нього, як до того ж самого предмета. Раніше я намагався довести, що ця нова форма поведінки виникає внаслідок зняття протиріччя двох вихідних відповідей - відповіді на зникнення («предмет зник і більше не існує») і відповіді на появу («це той же самий предмет, що й зниклий»). Конфлікт між цими стратегіями може бути вирішене лише на підставі введення нового правила - «Зниклі предмети продовжують десь існувати». Це і є те правило, яке викликає характерне для цієї стадії погано орієнтоване пошукове поводження.
