І тоді після швидкої (і вдалою!) операції треба подвижницьки довго працювати, щоб витягти з неї хоч якусь користь. Дитину вчать дивитися, тобто спрямувати погляд на предмет (це найгірше дається), і бачити, тобто розуміти. Заняття - в амбулаторії, в 10-му кабінеті, і подивилися б ви... Яке терпіння і скільки винахідливості, щоб розбурхати, пробудити дрімотне зір: світлом, кольором, звуком!.. Не завжди воно пробуджується...
Але на операційний стіл кладуть, буває, і місячного.
Вроджена глаукома.
З нею забаритися - і дитина назавжди втратить не те що вміння, а й можливість бачити. Загрози ті ж, що у дорослих при глаукомі. Але оперують у 7-му відділенні (дитячому) зовсім не так, як в 1-м.
При вродженій глаукомі є часто грубе перешкода на шляху вологи: кут передньої камери забито зародкової тканиною. І операція полягає не в тому, щоб утворити новий, штучний шлях для відтоку вологи,- звільняють природні шляхи. Вузький ніж вколюється в рогівку, і, стежачи за рухом ножа з допомогою тієї приставленої до рогівці лінзи, яка дає зазирнути в кут передньої камери, зскрібають закрив кут тканина.
Цю операцію - в тому вигляді, як її виконують тут,- розробив Іван Степанович Черкасов.
Як бачите, всі хвороби, які ми знайшли б у дитячому відділенні, нам уже відомі - але за названью, не по суті. Та й операції в більшості знайомі. Але невпізнанні.
Може бути, вони і пересадку рогівки робили сьогодні. Може бути, і филатовскую пересадку, яку теж довелося колись перекласти, пристосувати для дитячого віку. (До Філатова взагалі не радили робити пересадки дітям: знали, який з ними ризик, особливо в післяопераційні дні, коли лежати на спині без руху - обов'язково. Але не знали, що відкладати не можна!)
Тепер, правда, і в дитячому відділенні, якщо пересадка, то частіше пошарова. До речі: не треба бачити в цьому просто саморух старої думки. Її розвиток було пов'язано, звичайно, з зміною характеру бельм - інший характер вимагав іншого підходу, відкриваючи й інші можливості.
Але і взагалі бельм стало менше - у дітей теж. Минув час, коли більма були основною формою дитячої сліпоти. Тому що минув час, коли привозили - після війни - слабеньких легоньких дітей з ускладненнями на очі після інфекцій... Коли везли і везли дітей з травмами... Травм теж стало менше... (Тільки не раджу вам тішитися цим. Менше - а багато! І коли ви бачите в руках у дітей всі ці чурки, рогатки, самопали... Ні, не обійдеться. Ні, не пронесе. Немає. Не тіштеся.)
Хвороби йдуть, але хвороби і приходять,- турбот у лікаря не стає менше. Свої питання в дитячому відділенні, і свої відповіді, все у них на свій лад, а відповідальність... Ну, не менша, ніж в інших відділеннях. Не менша.
І потрібно, звичайно, мати сили і вміти зібрати їх, потрібна, коли на столі дитина, велика зосередженість, щоб над ним, сплячим, вирішувати, яка буде операція, якою буде ця ледве почалася, - і з біди - життя.
Раптом... Що це?!
Раптом в операційну просовується неголена одичалая рожа.
- Ні, ти, доктор, скажи точно!
Санітарка двома виставленими долоньками намагається заклясть його, відігнати, усунути. Він не помічає. Він божевільний. Він - батько.
- Ой, дивись, доктор... Ой, дивись...
...Твердість.
Твердість - це перше враження, коли ви бачите професора Бархаш. Потім поступово проступить доброта. Ось рідкісний сплав, з якого відливаються лікарі. Які - рідкісні.
