Вона керувала дитячим відділенням з першого дня, а було воно відкрито в 1945 році - коли відновлювали інститут. І вже в тому, що відкрили його, що організували - спочатку, з-за тісноти, маленьке, на двадцять п'ять ліжок, але спеціальне відділення для дітей,- позначилася чуйність до запитів життя і руху науки.
До війни адже не було такої галузі: дитяча офтальмологія. І ось вона виросла - і значення її визнано всіма.
Але що ж - ми, значить, промайнули, зразок протягу, прямо в кінець довгого-довгого коридору, без жалю минаючи всі двері по дорозі?
А за цими дверима - лабораторії. А чи знаєте, що вивчається в цих лабораторіях?
Зір.
Хочуть осягнути за цими дверима, як відбувається процес, званий зором.
Адже з цього, мабуть, слід було почати!
Мабуть. Треба було нам почати з того, як відбуваються і як зчеплені, за різними теоріями, ті хімічні, теплові й електричні явища в сітківці, з яких і зір починається; зі спорів про те, як розташовані і працюють окремі шари і пучки нервових волокон, що становлять потім зоровий нерв, який, власне кажучи, не нерв, а біла мозкова речовина, і як працюють невроны, складові зоровий шлях, і скільки їх там, власне кажучи...
Ви ж не розраховуєте, що вивчають цей процес раптом викладуть нам щось безперечне?
Доволі суперечливе, покладемо, і привабливішим, але є ризик: увійшовши в ці високі двері, ми вже ніколи, мабуть, звідти не вийдемо.
І почали ми з іншого: з порушень маловивченого процесу. З поломок і починок маловивченого пристрою, призначеного для того, щоб вивчати світ.
Тепер ми маємо уявлення, як дається і що дає людині одна десята і одна сота зору,- але не мали нагоди згадати, що дає людині зір.
А кажуть - чимало.
Старі підручники та новітні збірки згідно стверджують: «Більше 90% всієї інформації, що надходить у мозок людини, сприймається очима». Правда, недавно десь майнуло: «близько 80%». І тут розбіжності... Втім, і так - чимало; достатньо, щоб люди, не дознаваясь, але здогадуючись, що тут відсотки неабиякі, особливо цінували (не скажу - оберігали) цей шлях отримання інформації.
Навіть скромна надбавка зору - величезне придбання.
Навіть невеликої шкоди для зору - це відразу великі втрати. І відразу - велика тривога.
Сюди приходять стривожені і пригнічені люди.
І тому інститут, не залишаючи вивчення самого механізму зору, займається тим, з чого і ми невипадково розпочали: несправностями. Всьому, що загрожує зору.
Вже так воно склалося: вся медицина більше стурбована поломками і менше - механізмом... Як не дивно.
Оповідаючи про лікарів і навіть про кроликів, які їздять з Одеси до Москви і з Москви в Одесу, я не розповів вам, як один москвич колись приїхав до Одеси, щоб залишитися тут назавжди.
Він не був москвичем за народженням, але був він московський лікар - ось що важливо.
Закінчив медичний факультет Московського університету.
Закінчили, пропрацював близько трьох років в університетській очній клініці, а потім майже чотири роки - в очній лікарні на Тверській.
Потім його запросили до Одеси. Запросив старший товариш і прямий вчитель, московський приват-доцент Сергій Селиванович Головін, став в один прекрасний день одеським професором: він був одноголосно обраний завідувачем тільки що заснованої кафедрою очних хвороб Новоросійського (тобто одеського) університету.
