Перед ним лежав знекровлений вмираючий юнак - самогубець, перерезавший собі судини під лівим ліктем. Запасів крові в ті часи не тримали: ще не вміли зберігати її. Але тут же в приймальному відділенні (справа відбувалася в Інституті швидкої допомоги) лежав труп шістдесятирічного чоловіка.
Зібрану в пляшку кров трупа влили вмираючому у розкриту їм самим ліктьову вену...
Юдін теж був сміливий чоловік - про що й казати!
В кінці життя він написав книгу про переливання трупної (він називав «посмертної») крові. Там є такий пасаж:
«Бувають дії, які лише тоді можна захищати, коли вони вдаються. І якщо переможців не судять, то сумнівні діяння, якщо вони не вдаються, буває дуже важко виправдовувати. Коли йдуть на ризиковану справу, необхідно, щоб воно вдавалося!»
В кінці життя, тобто через двадцять років, і відчуваючи себе переможцем, Юдін не приховував, що напруга, випробуване їм у той день, помітно перевершував звичну для нього, сміливої людини, ступінь.
Дике напряженье, нагусто перемішане з захопленням дії.
Філатов згадував - теж через двадцять років - зовсім просто, без красномовства:
- Все зійшло як не можна краще. Післяопераційний період протікав без ускладнень...
Це про першої пересадки трупної рогівки - 6 травня 1931 року. Операція не дала хворому ніякого зору; але трупний трансплантат не приніс йому ніякої шкоди.
Причому Філатов розумів ясно (як і Юдін розумів), що вся ця затія з трупними тканинами виявиться несерйозною, якщо не знайти способів зберігати їх хоча б кілька днів.
І Філатов в першій же операції використовував саме збережену, консервовану трупну рогівку. Він створив спосіб зберігати її.
А потім по-новому оцінив її якості: взяв від потреби, але незабаром зазначив, що консервована трупна рогівка краще веде себе на живому оці, ніж взята від живого. Краще!
І цей прекрасний матеріал ніколи не згасне!..
Були рідкісні і боязкі спроби, а він звів застосування трупної рогівки в правило.
Були попередники. А він - автор.
Спосіб консервації, як-то відразу щасливо знайдений ним, визнається і тепер найкращим, а який це спосіб - ми вчора бачили, простий: рогівка зберігається разом з оком у порожніх, щільно закритих склянках при температурі 2-4° вище нуля.
Але вчора дістали з холодильника, а тоді він дзвонив мало не кожну годину своєї сероглазой медсестрі Варварі Василівні Скородинской:
- Яка температура в льодовику?
Вона жила при клініці. Вставала вночі і підкладала лід.
Вона ж і очі добувала в моргах - з працею, випрошуючи, і з такими колотящими тривогами, що, здавалося хвилинами, і сил не стане пережити.
- Але Володимир Петрович,- говорили професора,- це ж неймовірно важко: роздобути очі!
- Як, чому важко? - заперечував наївний Володимир Петрович.- Мені Варвара Василівна нічого не говорила...
Він цю сестрицю переманив до себе в очну клініку хірургічної. Потім вона стала лікарем, його незмінюваній першої асистенткою, його першою помічницею у всіх починаннях.
Йому взагалі щастило на людей - на працівників (що, звичайно, добре говорить про нього як працівника). А тут, вже до старості, пощастило і на дружину.
Доктор Скородинская-Філатова залишалася в інституті до недавнього часу і навіть в похилі роки була працівник.
