Укладемо в дужки те обставина, що вони-то, власне, і виробляють антитіла. Зараз мова про те, що лімфоїдні клітини, виступають і як самостійна сила.
Вони теж накопичуються в організмі після введення антигену, а від звичайних клітин цього типу відрізняються тим, що несуть на своїй поверхні «клітинні антитіла». Що це таке - поки неясно. Але ясно,що клітини несуть на собі незгладиму печатку ворожнечі до антигену: та ж рішучість загинути, але погубити. (
Взяти від сенсибилизированного такі тварини; клітини (лімфоцити крові, або клітини лімфатичних вузлів або селезінки) і ввести іншому - означає передати і йому підвищену чутливість до цього антигену. І якщо потім ввести йому той же антиген, буде... ні, не анафілаксія; а буде інша реакція відповідна саме цій формі підвищеної чутливості.
Так от, відповідь організму на пересадку тканини - це; двуголосный імунологічний відповідь: тут і антитіла, але на їх частку доводиться хіба половина робітки, тут і клітини. «Не багато, що двоє, а багато, що на одного», - сказав б бідолаха-трансплантат, якщо б побачив, як зловісно оточують його ці сенсибілізовані лімфоцити.
Що стосується опікової хвороби, то її імунологічне зміст теж, очевидно, двояке. І тут, крім передбачуваних аутоантитіл, повинні виступити лімфоїдні клітини...
Ось це нам і потрібно було зрозуміти.
Тепер ми готові зрозуміти незрозуміле, що спливла у тій розмові: новоявлені клітини - ті, що після опіку скупчуються біля місця події, - не лімфоїдні. Іншого типу.
Що ж вони таке - учасники або так, роззяви?
Також викону ються відповідні опік, відповідальні вони за подальше, мають відношення до майбутньої події - до відторгнення трансплантата на обпеченому оці?
Нас не може здивувати, що це хвилювало Шульгіну: ми саме і чекаємо, що в інституті дедалі глибше вивчати умови та обставини прояви тканинної несумісності в оці.
Але це дуже зацікавило і Голубєву, імунолога, спеціаліста з пересадження. А що значить, коли Голубєву щось зацікавило,- це все одразу збагнули, ледь вона тут з'явилася. З яким багажем! Скільки склянок, і які відмінні склянки, і поживні розчини і реактиви! І якою вона, не присівши з дороги (тільки бігом до моря і назад), взяла темп у роботі!
Шульгіна зовсім підкорена. Не знаю, як у них далі складеться, але поки враження, що не тільки дослідницькі задуми зачепилися один за іншим, але і люди знайшли один одного...
І ленінградці тут ніяк не випадково.
В Інституті експериментальної медицини розробляється велика тема: регулювання різних процесів в організмі різними відділами мозку.
Цікавить їх, зокрема, проміжний мозок і самий нижній його відділ - гіпоталамус.
Служба його, кажучи коротко, така: підтримувати сталість внутрішнього середовища організму.
Як просто і як нудно,- підтримувати сталість!..
Але це не понура запорошене сталість опираються на своїх місцях предметів.
Це сталість при постійних на нього замахи зсередини і ззовні, а тому і обов'язки гіпоталамуса досить клопітливі: вловлювати ті відхилення від норми, ту ризиковану самодіяльність у діяльності окремих частин організму, як і ті зміни у зовнішньому середовищі, які могли б небезпечно похитнути стійкість внутрішньої, і, постійно враховуючи численні зрушення в приватному, постійно повертати до гармонії ціле.
Підтримувати цю гармонію - значить підтримувати життя.
Для цього гіпоталамус має завидною вибором засобів. Не без його відома, як з'ясовується, йдуть в хід і вищезгадані сильні засоби проти замахів на сталість внутрішнього середовища: імунологічні.
